Після зустрічі з Дональдом Трампом в Алясці та теплих обіймів у Китаї, Володимир Путін різко активізував наступальні дії проти України та розпочав провокації на кордонах НАТО. Кремль намагається розколоти трансатлантичний союз і примусити Захід до поступок.
В Алясці Трамп фактично відмовився тиснути на Росію щодо перемир’я, що Путін сприйняв як зелене світло для подальшої агресії. Паралельно у Китаї він отримав підтримку від Сі Цзіньпіна, а також демонстративні жести солідарності від лідерів Індії та Північної Кореї. Така дипломатична комбінація посилила відчуття впевненості Кремля у власних діях.
Європейські союзники вбачають у вторгненні російських дронів у польський повітряний простір свідомий тест обороноздатності НАТО. Попри це, Трамп публічно заявив, що інцидент міг бути «помилкою», що лише поглибило тріщини між Вашингтоном і європейськими столицями. Тим часом у Кремлі вже відверто кепкують з американського президента, називаючи його «нерішучим» і «схильним до гучних, але порожніх заяв».
На додачу до провокацій у Польщі Росія здійснила удари по західноукраїнських об’єктах, зокрема заводу США та офісу Єврокомісії в Києві. Експерти наголошують, що Москва цілеспрямовано комбінує атаки безпілотниками й ракетами, щоб виснажити українську ППО, а також психологічно тисне на населення, змушуючи його жити під постійною загрозою нічних нальотів.
Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон прямо заявив: «Путін поводиться так, ніби отримав карт-бланш після саміту на Алясці». Аналітики додають, що Кремль вірить у можливість «продавити» Україну масованим військовим тиском, тим більше на тлі економічних проблем всередині Росії.
Водночас соціологія вказує: 66% росіян уже виступають за мирні переговори, тоді як лише 27% підтримують продовження війни. Це рекордні показники за час повномасштабного вторгнення, що демонструють втому суспільства від затяжного конфлікту.
Однак Путін розраховує, що український спротив зламається швидше, ніж російська економіка. Його ставка — на роз’єднання Заходу, обережність Трампа та втому Європи. Для України та її союзників це означає: наступні місяці стануть вирішальними у визначенні, чи зможе Кремль нав’язати власні умови або ж зіткнеться з жорсткою відповіддю НАТО.
