Війна на сході України дедалі більше нагадує виснажливе протистояння, у якому швидкість просування російської армії зовсім не відповідає масштабам ресурсів, які Кремль кидає на фронт. Москва продовжує заявляти про нібито значні успіхи, однак оцінки західних представників демонструють зовсім іншу картину: просування відбувається повільно, а втрати російських військ залишаються надзвичайно високими.
Посол Великої Британії в Україні Ніл Кромптон в інтерв’ю РБК-Україна описав ситуацію на Донбасі як виснажливу війну, в якій українські Сили оборони завдають російській армії серйозних втрат.
За його словами, дані, з якими він ознайомився під час спілкування з начальниками штабів, свідчать про вражаючі масштаби втрат російської сторони. У квітні та травні вони становили близько 35 тисяч осіб щомісяця. У липні показник, за наведеною дипломатом оцінкою, зріс приблизно до 42 700 убитих або важко поранених.
Ці цифри важливі не лише самі по собі. Вони показують, якою ціною російське командування намагається підтримувати наступальний тиск. Йдеться не про швидкий прорив фронту чи блискавичну кампанію, а про поступове продавлювання оборони, яке супроводжується величезними людськими втратами.
«Равлик рухався швидше»: що стоїть за гучною заявою
Особливо промовистою стала оцінка темпів російського наступу.
Кромптон розповів, що колишній начальник Генерального штабу Великої Британії свого часу влучно порівняв швидкість просування російських військ із рухом равлика. За його словами, равлик фактично просувався швидше, ніж російські збройні сили.
За цією іронічною фразою стоїть серйозна військова оцінка.
Росія володіє значно більшими ресурсами, має величезний мобілізаційний потенціал, значні запаси боєприпасів і продовжує залучати великі сили для бойових дій. Проте навіть за таких умов її армія не демонструє швидкості, яка дозволила б говорити про стрімке досягнення стратегічних цілей.
Навпаки, просування залишається складним і повільним.
Кожна спроба захопити нові позиції потребує значних ресурсів, а українська оборона змушує російське командування постійно шукати нові способи тиску. Це перетворює війну на боротьбу не лише за територію, а й за здатність сторін зберігати людей, техніку, боєприпаси та логістику.
І саме тут виникає головне питання: скільки ресурсів Москва готова витрачати заради відносно невеликих територіальних здобутків?
Ціна, яку Кремль змушений платити
Коли йдеться про десятки тисяч убитих або важко поранених військових за один місяць, це вже не можна розглядати як звичайні статистичні показники.
За кожною цифрою стоїть окрема людина, сім’я та життєва історія. Для російського командування ці втрати можуть виглядати як елемент військової статистики, однак масштаб таких показників свідчить про серйозне навантаження на армію.
Кромптон також порівняв ці цифри з радянськими втратами під час війни в Афганістані. За даними, які він навів, за весь афганський конфлікт загинуло близько 15 тисяч радянських військовослужбовців.
Порівняння демонструє, наскільки масштабною є нинішня війна за своїми людськими наслідками.
Водночас дипломат зауважив, що в червні показник міг бути дещо нижчим. Одним із чинників могла бути зміна умов на полі бою: із появою густішого листя пересування військових частково ставало менш помітним.
Але навіть із урахуванням сезонних факторів загальна картина залишається надзвичайно важкою для російської армії.
Війна змінюється: фронт уже не обмежується лінією зіткнення
Одна з найбільш важливих тенденцій, на яку звернув увагу британський дипломат, — посилення українських ударів на середніх і великих дистанціях.
Це принципово змінює характер війни.
Якщо раніше основна увага була прикута до безпосередньої лінії фронту, то тепер дедалі більшого значення набуває здатність України діставати цілі далеко за межами бойових позицій.
Логістика, склади, військові підприємства, нафтопереробна інфраструктура та інші об’єкти, які забезпечують функціонування російської військової машини, стають частиною поля бою.
І саме тут далекобійні безпілотники та ракети можуть відігравати особливо важливу роль.
Російська армія може намагатися концентрувати сили на окремих напрямках, але для ведення масштабної війни їй необхідна постійна система постачання. Боєприпаси мають доставлятися до підрозділів, техніка — ремонтуватися, паливо — транспортуватися, а оборонна промисловість — виробляти необхідну продукцію.
Удар по цих ланцюгах потенційно створює ефект, який виходить далеко за межі конкретного знищеного об’єкта.
Крим перетворюється на дедалі важливішу проблему для Москви
Окремо Кромптон звернув увагу на ситуацію в Криму.
За його словами, українські удари середньої дальності по півострову вже створюють відчутні наслідки. Йдеться не лише про військовий аспект, а й про економічний та політичний ефект.
Крим протягом багатьох років використовувався російською владою як символ власних територіальних претензій і як важливий військовий плацдарм. Для Кремля півострів має особливе значення, тому будь-які проблеми з його безпекою стають політично чутливими.
Кромптон назвав Крим «перлиною в короні» війни для Москви.
Саме тому удари по військовій інфраструктурі півострова мають значення одразу на кількох рівнях.
По-перше, вони можуть ускладнювати військову логістику.
По-друге, вони змушують російське командування розосереджувати ресурси та посилювати захист об’єктів.
По-третє, вони впливають на сприйняття війни цивільним населенням Росії.
Коли війна здається далекою, її наслідки можна значною мірою ігнорувати. Але коли через бойові дії змінюється ситуація в регіонах, які роками подавалися як безпечні та комфортні для відпочинку, це створює зовсім інше суспільне сприйняття.
Дрони зробили маневр дедалі складнішим
Ще одна фундаментальна зміна полягає у стрімкому поширенні безпілотних систем.
Financial Times раніше звертала увагу на те, що війна дедалі більше набуває характеру повітряного протистояння. Велика кількість дронів на фронті суттєво ускладнює переміщення військ і техніки.
Будь-яка концентрація сил може стати помітною. Колони техніки складніше приховати. Переміщення особового складу виявляється швидше. Позиції та маршрути постачання постійно перебувають під загрозою спостереження й удару.
У результаті традиційні уявлення про масштабний наступ змінюються.
Раніше для проведення операції можна було накопичити значну кількість техніки та особового складу, після чого розпочати рух уперед. Сьогодні така концентрація сил сама по собі може стати вразливістю.
Саме тому технологічна складова війни набуває дедалі більшого значення.
Удар по тилу може бути не менш важливим за бій на передовій
Україна поступово нарощує можливості для ураження об’єктів далеко від лінії фронту. Особливе місце в цьому процесі займають безпілотники великої дальності.
Їхня роль полягає не тільки у фізичному знищенні конкретних цілей. Значно важливішим може бути системний ефект.
Якщо атакуються підприємства оборонної промисловості, російській стороні доводиться витрачати ресурси на їхній захист. Якщо під удар потрапляють нафтопереробні потужності, виникають додаткові проблеми з паливною логістикою. Якщо уражаються склади, командуванню необхідно змінювати маршрути постачання та способи зберігання ресурсів.
Так поступово формується тиск на всю військову систему.
І це може мати стратегічне значення навіть тоді, коли на карті фронту зміни здаються незначними.
Чи здатні такі удари змінити позицію Путіна?
Саме це питання сьогодні залишається одним із ключових.
Військова стратегія не обмежується захопленням територій. Не менш важливою є здатність змусити противника переглянути ціну продовження війни.
Якщо російська армія витрачає величезну кількість людей для повільного просування, а водночас її тилові об’єкти дедалі частіше стають цілями українських ударів, Москва опиняється перед складним вибором.
Вона може продовжувати війну, збільшуючи витрати.
Може намагатися посилювати протиповітряну оборону, розосереджувати виробництво та перебудовувати логістику.
Або може шукати політичний вихід.
Саме тому західна підтримка України залишається критично важливою. Технології, боєприпаси, розвіддані та засоби протиповітряної оборони можуть впливати не лише на здатність України захищатися, а й на можливість створювати для Росії дедалі вищу ціну продовження війни.
Головна битва — за час і витривалість
Слова про «равлика» можуть звучати як сарказм, однак за ними приховується дуже серйозна реальність.
Російська армія продовжує наступальні дії, і недооцінювати її можливості було б небезпечно. Вона має значні людські та матеріальні ресурси й здатна адаптуватися до змін на полі бою.
Проте одночасно війна демонструє, що навіть величезна кількість ресурсів не гарантує швидкого результату.
Українська оборона продовжує чинити опір, а розвиток далекобійних засобів ураження відкриває новий вимір протистояння. Фронт дедалі більше виходить за межі окопів, а боротьба за логістику, промисловість, паливо та військову інфраструктуру стає такою ж важливою, як і безпосередні бої.
Для Кремля це означає неприємну реальність: навіть повільне просування може вимагати величезних жертв, тоді як українські удари здатні створювати проблеми на значній відстані від передової.
У підсумку питання полягає вже не тільки в тому, скільки території може захопити російська армія.
Питання в тому, скільки вона заплатить за кожен наступний кілометр — і чи зможе Москва переконати власне суспільство, що така ціна є прийнятною.
Саме ця боротьба на виснаження може визначити подальший перебіг війни. І якщо українські сили разом із союзниками зможуть продовжувати нарощувати технологічну перевагу, посилювати захист неба та бити по критично важливій військовій інфраструктурі Росії, тиск на Кремль лише зростатиме.
А тоді навіть дуже повільний рух уперед може виявитися для Москви стратегічною пасткою: територіальні здобутки не компенсуватимуть ціну, яку доводиться платити за них.
