На північному сході НАТО змінюється сама логіка захисту критичної інфраструктури. Польща, Литва, Латвія та Естонія вже виходять не лише з ризику прямої диверсії, а й зі сценарію, в якому напад може бути навмисно замаскований під українську операцію.
У центрі занепокоєння — дамби, газові термінали, електромережі, сховища пального, гідроелектростанції та майбутні атомні об’єкти. Усі вони мають подвійне значення: забезпечують нормальну роботу держав і водночас є вузлами, від яких залежить стійкість східного флангу НАТО.
Особливий ризик створює можливість використання українських безпілотників або їхніх уламків для формування переконливої картини «атаки з боку України». У регіоні вже неодноразово знаходили українські дрони, що випадково або через відхилення від маршруту опинялися за межами країни.
За оцінкою Дейком, головна небезпека такого сценарію полягає не стільки у фізичному збитку від одного удару, скільки у політичній невизначеності, яку він здатний створити всередині НАТО. Кілька годин сумнівів щодо того, хто атакував, можуть виявитися стратегічно важливішими за сам вибух.
Охорона переходить у військовий режим
Литва вже залучила армію до охорони найбільш чутливих об’єктів. Військові посилили поліцію біля термінала скрапленого природного газу, нафтового термінала, ключового енергетичного з’єднання з Польщею та Круоніської гідроакумулюючої електростанції.
Для Вільнюса це не демонстративний жест, а зміна рівня загрози. Держава виходить із припущення, що критична інфраструктура може стати ціллю операції, де класична диверсія поєднуватиметься з інформаційною атакою та спробою нав’язати противнику вигідну версію подій.
Латвія аналогічно посилила безпеку всієї критичної інфраструктури. Серед об’єктів, що перебувають під особливою увагою, — дамба на Даугаві поблизу Риги та Інчукалнське підземне газосховище, яке має стратегічне значення для енергопостачання регіону.
Занепокоєння зростає після серії російських звинувачень на адресу Балтійських держав. Москва раніше заявляла, що вони нібито можуть дозволити Україні використовувати свою територію для атак по Росії, і попереджала про можливу відповідь.
Саме такі заяви у Варшаві та балтійських столицях розглядають як потенційне інформаційне підґрунтя для провокації. Якщо спочатку формується публічний наратив про «українську загрозу», то наступний інцидент уже можна спробувати вписати в заздалегідь підготовлену версію.
Москва ці підозри відкидає. Кремль називає попередження про приховані російські операції залякуванням, яке Захід використовує для виправдання подальшої мілітаризації біля російських кордонів.
Найважливіша ціль — реакція НАТО
У розвідках країн регіону розглядається сценарій, за якого російські військові або спецслужби можуть організувати удар по інфраструктурі в Росії, Польщі чи країнах Балтії із застосуванням безпілотників українського виробництва.
Таку операцію могли б провести невдовзі після політичного рішення на найвищому рівні. Проте йдеться саме про оцінку можливого сценарію, а не про встановлений план із визначеною датою: у регіоні визнають, що атака може відбутися швидко або не відбутися взагалі.
Ця невизначеність і є частиною проблеми. Гібридний тиск працює не лише тоді, коли диверсія здійснена, а й тоді, коли держави змушені постійно витрачати ресурси на охорону, перевірку сигналів, перекриття вразливостей і реагування на потенційні загрози.
Найбільший ефект можливої операції очікують не на місці вибуху, а в Брюсселі. Якщо атрибуція нападу буде незрозумілою, союзникам доведеться сперечатися, чи був це напад Росії, випадковий український удар, стороння провокація або технічний інцидент.
Для НАТО це принципове питання. Альянс побудований не тільки на військовій силі, а й на здатності швидко досягати політичної згоди щодо природи загрози та необхідної відповіді. Саме цю ланку потенційний противник може вважати вразливою.
Додаткового значення сценарію надає дискусія про довгострокову готовність Сполучених Штатів брати на себе колишній рівень відповідальності за європейську безпеку. Чим більше сумнівів усередині Альянсу, тим ціннішою стає будь-яка операція, здатна їх поглибити.
Польща страхує газ і ядерний проєкт
Польща паралельно перевіряє найбільш критичні енергетичні маршрути. Найбільша нафтогазова компанія країни Orlen аналізує альтернативні шляхи імпорту газу на випадок, якщо основні канали постачання будуть пошкоджені або тимчасово недоступні.
Приблизно 80% польського газового імпорту проходить через СПГ-термінал у Свіноуйсьце та підводний газопровід із Норвегії. Обидві системи географічно зосереджені в одному стратегічно важливому регіоні, що робить їх особливо чутливими до диверсій.
Оператор газотранспортної інфраструктури вже працює в режимі підвищеної пильності. Такий підхід відображає ширшу зміну європейської енергетичної безпеки: після відмови від значної частини російських ресурсів нові маршрути стали одночасно символом незалежності й потенційними точками тиску.
Ще один сигнал з’явився навколо першої польської атомної електростанції. Компанія, відповідальна за будівництво, виявила підроблені документи, створені для дезорієнтації учасників проєкту. Їхнє походження пов’язують із напрямком на схід від Польщі.
Польські спецслужби та правоохоронні органи вивчають цей епізод, а майданчик майбутньої АЕС уже розглядається як об’єкт, де необхідно враховувати не тільки фізичний саботаж, а й інформаційні операції, підроблення документів та спроби дестабілізації управління.
Посилена охорона з’явилася і біля енергетичного з’єднання з Україною, яке допомагає стабілізувати українську електромережу. Польський оператор очікує, що військові згодом можуть долучитися до захисту й інших критичних об’єктів на сході країни.
Гібридна війна без чіткої лінії фронту
Ситуацію ускладнює серія незрозумілих інцидентів із безпілотниками в Європі. У Німеччині нещодавно виявили дрон із вибухівкою в аеропорту Лейпциг/Галле. Влада назвала епізод гібридною атакою, однак публічно не поклала відповідальність на конкретну державу.
Саме подібні випадки показують головну перевагу гібридних операцій: вони створюють достатньо шкоди, щоб викликати політичну реакцію, але залишають достатньо невизначеності, щоб ускладнити відповідь.
Класична атака має зрозумілу логіку — агресор, ціль, удар, відповідь. Операція під чужим прапором руйнує цю послідовність. Перш ніж союзники почнуть реагувати, їм необхідно довести, хто саме стоїть за інцидентом і чи є докази достатніми для колективних дій.
Для Росії потенційна вигода такої стратегії могла б полягати у створенні керованої нестабільності без відкритого воєнного зіткнення з НАТО. Особливо якщо фронт в Україні потребує значних ресурсів, а українські удари по російській енергетичній та промисловій інфраструктурі збільшують внутрішній тиск.
Тоді сигнал європейським державам був би простим: продовження підтримки України матиме дедалі вищу ціну не лише у вигляді оборонних витрат, а й у формі ризиків для власної інфраструктури та внутрішньої стабільності.
Однак така стратегія містить і величезний ризик для самої Москви. Провокація, яку швидко й переконливо атрибутують Росії, може не розколоти НАТО, а, навпаки, прискорити військову інтеграцію його східного флангу та посилити політичну єдність Альянсу.
Саме тому Польща і країни Балтії зараз намагаються позбавити потенційну операцію її головної переваги — несподіванки. Військові біля газових терміналів, охорона дамб, резервні маршрути постачання й захист енергетичних вузлів мають зробити диверсію складнішою, а її наслідки — менш руйнівними.
Нова лінія оборони НАТО проходить уже не тільки через військові бази та кордони. Вона проходить через газосховища, електропідстанції, термінали, дамби, атомні проєкти й інформаційні системи. Саме там може вирішуватися, чи здатен Альянс розпізнати атаку раніше, ніж суперечка про її походження стане частиною самої атаки.
