Гібридна війна Росії проти Заходу давно перестала бути абстрактною загрозою. Кібератаки, диверсії, провокації біля критичної інфраструктури, інформаційний тиск і демонстративні ядерні погрози поступово перетворюються на інструменти боротьби, покликані перевірити не лише технічні можливості НАТО, а насамперед політичну волю його країн-членів.
Саме це може стати головною небезпекою найближчих років. Колишній верховний головнокомандувач об’єднаних сил НАТО в Європі Джеймс Ставридіс у колонці для Bloomberg попередив: Москва може спробувати перевірити Альянс на міцність, навмисно підвищуючи ставки, але уникаючи кроку, який одразу призведе до масштабної війни.
На думку Ставридіса, Росія уважно вивчає можливості НАТО та шукає способи завдати удару там, де відповідь Заходу може виявитися повільною або непевною.
Росія шукає слабке місце Заходу
Ставридіс згадує, що під час його командування НАТО ще підтримувало робочі відносини з Москвою. Однак події після 2014 року, а згодом повномасштабна війна проти України, кардинально змінили оцінку російських намірів.
Колишній командувач вважає, що Москва сьогодні опинилася перед складним вибором. Україна продовжує чинити опір, активно використовує безпілотні технології, а європейські країни та США забезпечують її озброєнням і ресурсами. Тому одним із головних завдань Кремля стає не лише тиск на Україну, а й спроба послабити підтримку Києва з боку Заходу.
Для цього, на думку автора, Росія може робити ставку на страх. Йдеться про поєднання ядерної риторики з гібридними операціями, які мають створювати в європейських суспільствах відчуття постійної небезпеки.
Логіка тут проста: якщо країни НАТО почнуть боятися наслідків власної підтримки України більше, ніж можливих наслідків поступок Москві, єдність Альянсу може опинитися під загрозою.
Удар може прийти не з фронту
Найнебезпечнішим сценарієм Ставридіс вважає поступове розширення гібридних атак. Це можуть бути інциденти поблизу транспортних вузлів, аеропортів, вокзалів та інших об’єктів цивільної інфраструктури. Окремим напрямком залишаються кібератаки, здатні паралізувати роботу систем і водночас посіяти паніку серед населення.
Проблема полягає в тому, що цивільна інфраструктура часто має значно слабший рівень захисту, ніж військові об’єкти. Саме тому навіть обмежена операція може створити непропорційно великий суспільний ефект.
Ще одним ризиком Ставридіс називає можливі диверсійні операції в країнах Балтії. Їхня мета може полягати не в захопленні територій, а у створенні хаосу, перевірці реакції місцевої влади та з’ясуванні того, наскільки швидко союзники НАТО готові діяти разом.
У такій ситуації межа між миром і війною стає дедалі менш очевидною. Саме цього, ймовірно, і прагне Москва: створити простір невизначеності, де кожен окремий інцидент можна назвати випадковістю, але сукупність таких випадків поступово змінює ситуацію в Європі.
НАТО має показати, що відповідь буде неминучою
Ставридіс переконаний: найкращим способом запобігти переходу гібридного протистояння у відкриту війну є не пасивне очікування, а демонстрація готовності до захисту союзників.
Він закликає Альянс розробляти чіткі сценарії пропорційної відповіді на кібернетичні та інші гібридні атаки. Москва, за його логікою, повинна заздалегідь розуміти: будь-яка спроба перевірити межі дозволеного матиме наслідки.
Особливе значення в цьому контексті має Балтійський регіон. Саме країни Балтії можуть стати одним із найбільш чутливих напрямків потенційного тиску через їхнє географічне положення та близькість до російських військових об’єктів.
Ставридіс вважає, що виконання НАТО оперативних планів із захисту Балтії саме по собі може стати потужним сигналом. Йдеться не обов’язково про початок бойових дій, а про те, щоб Москва чітко усвідомлювала ціну можливої агресії.
Європа вже готується до нової реальності
Тривожні оцінки звучать і з Німеччини. Там обговорюють розширення можливостей спецслужб для проведення превентивних кібероперацій проти інфраструктури, з якої можуть здійснюватися ворожі атаки.
Командувач Збройних сил Німеччини Карстен Бройєр також заявляв, що Росія систематично використовує безпілотники для вивчення європейської протиповітряної оборони. Такі дії дозволяють визначати її сильні та слабкі сторони, які потенційно можуть бути використані в майбутньому.
Водночас Москва, за оцінками німецького військового керівництва, перебудовує економіку та військову сферу з розрахунком на можливість масштабного протистояння із Заходом.
Усе це свідчить про принципову зміну європейської безпекової реальності. Війна вже не обмежується лінією фронту. Вона проявляється у цифровому просторі, на транспортних маршрутах, біля стратегічних об’єктів і навіть у щоденному інформаційному житті людей.
Проте саме тут Ставридіс бачить і ключ до стримування. На його думку, Росія відступить, якщо зіткнеться з чіткою та рішучою відповіддю. Якщо ж Москва побачить розгубленість, внутрішні суперечності та небажання країн НАТО ризикувати заради захисту союзників, спокуса продовжувати тиск лише зростатиме.
Тож головне питання сьогодні полягає не в тому, чи здатна Росія створювати гібридні загрози. Вона вже це робить. Питання в іншому: чи зможе НАТО переконливо продемонструвати, що за кожною спробою перевірити його межі стоятиме готовність захищати своїх союзників.
Саме ця рішучість, за оцінкою колишнього командувача Альянсу, може стати тією межею, яка не дозволить гібридній війні перетворитися на реальну.
