Реформа, на яку світ чекає десятиліттями
Питання реформування Організації Об’єднаних Націй уже понад тридцять років залишається однією з найгостріших тем міжнародної політики. Світ змінюється, а структура ООН, сформована після Другої світової війни, дедалі менше відповідає сучасним реаліям. Сьогодні глобальні виклики — війни, кліматичні катастрофи, економічна нерівність — вимагають більш ефективних механізмів реагування, ніж ті, що створені ще в середині ХХ століття.
Турецький дипломат Ердоган Ішджан, колишній посол у Києві, нині заступник голови Комітету ООН проти катувань, у своєму інтерв’ю наголошує: реформа ООН має починатися з Радбезу. Саме цей орган, покликаний гарантувати міжнародну безпеку, став заручником старих правил гри, у яких право вето перетворилося з інструменту стримування на засіб блокування будь-яких ініціатив.
Ішджан вважає, що зміни можливі, якщо держави знайдуть спільне бачення майбутньої системи управління світом. Розширення складу непостійних членів, обмеження привілеїв п’яти постійних учасників і забезпечення ротації мають стати першими кроками до справедливішої архітектури міжнародних відносин.
Попри численні спроби попередніх десятиліть, реального поступу у реформі не відбулося. Та дипломат наголошує: ключ до успіху — у зростаючій солідарності держав Глобального Півдня, які дедалі голосніше заявляють про своє право брати участь у прийнятті рішень, що визначають долю світу.
Радбез як дзеркало нерівності у міжнародному праві
Рада Безпеки — серце ООН. Але це серце вже давно б’ється у нерівному ритмі. П’ять постійних членів — США, Велика Британія, Франція, Китай і Росія — мають право вето, яке дає змогу будь-кому з них заблокувати рішення, навіть якщо його підтримує решта світу. Цей механізм задумувався як запобіжник глобального конфлікту, але на практиці став бар’єром на шляху справедливості.
Ердоган Ішджан нагадує, що сьогодні у світі з понад двохсот держав долю воєн і миру вирішує лише жменька урядів. Це створює дисбаланс, який підриває довіру до системи міжнародного права. Для прикладу, численні кризи, від африканських конфліктів до війни в Україні, продемонстрували параліч Радбезу, коли політичні інтереси окремих держав переважають над спільним добром.
Дипломат вважає, що саме обмеження або часткове скасування права вето могло б оживити систему. У поєднанні з розширенням непостійного членства це дозволить більшій кількості держав долучитися до реального процесу прийняття рішень. Така модель не зруйнує ООН, а навпаки — зробить її більш стійкою та відкритою.
Реформа Ради Безпеки, за словами Ішджана, — не лише питання справедливості, а й ефективності. Коли рішення ухвалюються колегіально, а не під диктатом кількох держав, світ отримує шанс на стабільність. Адже будь-яка система, побудована на привілеях, рано чи пізно стикається з кризою довіри.
Глобальний Південь як рушій оновлення
В епоху нових геополітичних центрів сили дедалі більшого значення набуває голос країн Глобального Півдня. Саме вони сьогодні формують ядро руху за реформу ООН, адже розуміють: без рівноправного представництва у світовій політиці неможливо досягти стабільності.
Ішджан наголошує, що солідарність цих держав є ключем до змін. У Латинській Америці, Африці та Азії вже утворюються альянси, які формують спільні дорожні карти реформ. Ці країни вимагають не лише місця за столом переговорів, а й реального впливу на ухвалення рішень.
Вони прагнуть, щоб Рада Безпеки перестала бути клубом сильних. Ішджан називає цей процес історичним шансом — моментом, коли більшість може вперше за десятиліття змінити логіку глобальної політики. Якщо держави, що не належать до «великої п’ятірки», об’єднаються навколо спільних принципів, то навіть найпотужніші гравці будуть змушені рахуватися з новими реаліями.
Глобальний Південь стає не лише економічною, а й моральною опорою світу, що втомився від подвійних стандартів. Його країни прагнуть системи, у якій справедливість важливіша за вплив, а міжнародне право — не декларація, а інструмент дії.
Механізм реалістичної реформи
Турецький дипломат підкреслює: повне оновлення Ради Безпеки наразі виглядає малоймовірним, але поступова еволюція можлива. Реалістичним варіантом є розширення складу непостійних членів при одночасному обмеженні права вето. Це дозволить збалансувати систему без радикального ламання її основ.
Таке рішення не лише підвищить ефективність роботи ООН, а й дасть непостійним членам змогу бути переобраними, забезпечуючи безперервність політики. На відміну від одноразового членства, ротаційна модель створить умови для більш відповідальної участі країн у вирішенні глобальних питань.
Ішджан наголошує, що головна мета реформи — не змінити декорації, а створити нову культуру міжнародної взаємодії. Там, де сьогодні домінують інтереси, має з’явитися простір для довіри. Там, де нині звучить мова ультиматумів, мають лунати аргументи співпраці.
Реформа не відбудеться без тиску з боку більшості членів ООН. Проте вже зараз, за словами дипломата, існують ознаки поступу: спільні заяви, коаліції, узгоджені ініціативи. І хоча шлях до згоди буде довгим, перші кроки зроблено.
Чому ця реформа важлива для світу
Світ стоїть на порозі системних змін. Після десятиліть кризи довіри міжнародна спільнота знову ставить питання: хто і як вирішує долю людства? Ердоган Ішджан переконаний, що лише через оновлення ООН можна повернути сенс самому поняттю глобальної безпеки.
Війна Росії проти України, конфлікти на Близькому Сході, економічна турбулентність — усе це свідчить про те, що старі механізми більше не працюють. Президент України Володимир Зеленський неодноразово закликав створити нову архітектуру безпеки — систему, де жодна держава не матиме права блокувати правду.
ООН стоїть перед вибором: або стати організацією нового типу, або перетворитися на символ минулого. Ішджан наголошує, що історія вже не раз доводила — там, де немає оновлення, приходить занепад. Саме тому реформа Ради Безпеки — не формальність, а питання виживання міжнародного порядку.
Якщо світ знайде в собі мужність змінити правила, то ООН знову може стати тим, чим її задумували — майданчиком для миру, а не полем для змагання амбіцій. І тоді, можливо, через десятиліття ми зможемо сказати: світ знову навчився чути один одного.
