Росія почала відкрито готуватися до переорієнтації експорту скрапленого природного газу з Європи до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. Віцепрем’єр Олександр Новак заявив, що обговорив із російськими компаніями можливість перенаправити частину LNG до «дружніх країн», не чекаючи нових обмежень з боку ЄС.
За повідомленнями Interfax, ідеться про нові довгострокові контракти та ринки Індії, Таїланду, Філіппін і Китаю. Формула Москви зрозуміла: якщо Європа юридично закриває вікно для російського газу, Кремль намагається вийти з цього процесу на власних умовах і без паузи в експорті.
На перший погляд, цей розворот виглядає логічним продовженням тієї енергетичної війни, що триває між Росією та Європейським Союзом від 2022 року. Але нинішній момент особливий: заява Новака пролунала на тлі стрибка цін на енергоносії через війну довкола Ірану та нової нервозності на газових ринках.
За попереднім аналізом Дейком, Кремль намагається використати кризу одразу в двох вимірах. З одного боку, він прагне показати Європі, що російський LNG можна швидко перекинути в Азію. З іншого — хоче переконати азійських покупців, що російський газ стане ще доступнішим і політично пріоритетним саме для них.
ЄС тим часом уже не просто декларує відмову від російського газу, а закріпив її нормативно. Рада ЄС наприкінці січня остаточно схвалила поетапну заборону на імпорт російського трубопровідного газу і LNG, назвавши це ключовим етапом у виконанні цілі REPowerEU — припинити залежність від російської енергії.
За цією схемою спотові поставки російського LNG мають зникати раніше, а повне згортання довгострокових поставок трубопровідного газу прив’язане до 30 вересня 2027 року. Це означає, що у Москви є обмежене вікно часу, аби або зберегти частину європейського ринку, або швидко знайти стабільних покупців в Азії.
Саме тому слова Новака не варто сприймати як імпровізацію. Російська влада вже давно тестує тезу про енергетичний «поворот на Схід». Ще раніше Interfax передавав його заяви про перенаправлення небажаних для Європи енергоресурсів до країн Азії, Африки та інших ринків. Нинішня заява лише переводить цю логіку в режим LNG.
Але між політичним бажанням і комерційною реалізацією лежить серйозна відстань. Російський LNG — це не просто обсяг молекул газу, а конкретна інфраструктура: заводи, арктичний флот, перевалка, європейські термінали, страхування і доступ до ринків. Усе це набагато складніше перелаштувати, ніж просто змінити напрямок на карті.
Одним із центрів цієї системи залишається проєкт Yamal LNG. За оцінками Urgewald, у 2025 році ЄС імпортував понад 15 мільйонів тонн LNG із російського Ямалу, а 76,1 відсотка глобальних відвантажень Yamal ішли саме до Європи. Це означає, що Європа була не периферійним, а ключовим ринком для російського скрапленого газу.
Такий рівень залежності від європейської інфраструктури ускладнює швидкий розворот до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Частина російської логістики опиралася на швидкий оборот танкерів через європейські порти, зокрема у Франції та Бельгії. Втрата цих вузлів означає не тільки втрату покупця, а й руйнування відпрацьованої транспортної моделі.
Є й питання попиту. Оксфордський інститут енергетичних досліджень вказує, що у 2026 році головними драйверами імпортного зростання на LNG-ринку залишаються Європа та Китай, тоді як в інших країнах Азії зростання є повільнішим і нерівномірним. Індія може нарощувати імпорт, але це не означає автоматичного поглинання всіх російських обсягів.
Reuters-колумністи й галузеві аналітики також звертали увагу, що експортерам LNG у 2026 році буде непросто. У Європі продажі важко розширювати через регуляторні ризики, а в Азії попит залишається фрагментованим, зокрема через слабші темпи економічного зростання в Китаї та високу цінову чутливість частини імпортерів.
Іншими словами, Росія не просто «переключає» трубу. Вона входить у конкурентний простір, де покупці торгуються жорстко, а додаткові російські обсяги потрібні лише тоді, коли вони справді дешевші або політично зручніші. Для Індії чи Китаю це може бути вигідно, але для Москви це часто означатиме глибші знижки.
У поточній кризі навколо Ірану Росія намагається зіграти саме на цій потребі. AP повідомляло, що через зупинку катарського LNG та загрозу перевезенням через Ормузьку протоку Індія і Китай вже шукають додаткові обсяги, зокрема й у Росії. Для Кремля це шанс перетворити геополітичний хаос на нові контракти.
Та навіть тут є обмеження. Якщо війна на Близькому Сході справді погіршує енергетичну безпеку Азії, це підштовхує регіон не лише до купівлі російського LNG, а й до ширшої диверсифікації. AP прямо писало, що нинішня криза висвітлює надмірну залежність Азії від викопного палива і стимулює пошук альтернатив, включно з відновлюваною енергетикою.
Ще один важливий фактор — санкційний тиск. Bloomberg повідомляв наприкінці 2025 року, що російські плани потроїти виробництво LNG уже відкладені на кілька років через міжнародні санкції. Це означає, що Москва сьогодні бореться не лише за ринки збуту, а й за можливість стабільно розширювати власну експортну базу.
Тому теза про швидкий і легкий розворот на Азію є радше політичною, ніж технічною. Так, Росія вже продає LNG у Східну Азію, а статистика 2025 року показувала майже паритет між поставками до Азії та Європи — 9,5 мільйона тонн проти 9,2 мільйона за січень–серпень. Але саме цей майже паритет і показує: європейський сегмент був занадто великим, щоб його безболісно замістити.
Спробу перенаправити газ до Індії, Таїланду, Філіппін і Китаю слід читати також як дипломатичний сигнал. Кремль демонструє, що не сприймає європейську заборону як фатальний удар і намагається переконати зовнішні ринки у власній енергетичній живучості. Для внутрішньої аудиторії це теж важливо: Москва показує, що може обійти санкції через «дружні країни».
Однак для Європи ця історія теж має зворотний бік. Якщо частина російського LNG справді вийде з європейського ринку раніше за формальні дедлайни ЄС, це може посилити ціновий тиск у короткостроковій перспективі. Особливо на тлі нинішньої близькосхідної кризи, коли будь-яке скорочення пропозиції піднімає нервозність на біржах.
Отже, заява Новака — це не просто чергова енергетична бравада. Вона фіксує момент, коли Росія, LNG, Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Олександр Новак, Китай, Індія, санкції ЄС, російський газ і енергетичний ринок знову зливаються в один геополітичний сюжет. І в цьому сюжеті Москва справді може перекинути частину обсягів на Схід, але навряд чи зробить це швидко, дешево і без втрат.
