Дослідження Єльського університету показало: Москва створила щонайменше 210 таборів і закладів для українських дітей з окупованих територій. Тут поєднуються примусова русифікація, військова підготовка та виховання майбутніх солдатів.
Розслідувачі наголошують: це найбільше насильницьке переміщення дітей у Європі після Другої світової війни. Порівняння з політикою нацистів щодо польських дітей звучить дедалі частіше. Водночас Кремль виправдовує дії «евакуацією задля безпеки», хоча Женевські конвенції прямо забороняють військову підготовку дітей в окупованих регіонах.
Звіти фіксують, що діти-сироти й ті, чиї батьки загинули від дій армії РФ, потрапляли до російських сімей на усиновлення. Інших розподіляли по кадетських школах, монастирях, дитячих таборах і навіть лікарнях, де програми виховання підпорядковані державним ідеологічним настановам.
Дослідники змогли зафіксувати докази «перевиховання» на 62% об’єктів, а військової підготовки — на 19%. У таборах діти беруть участь у стрілецьких змаганнях, метанні гранат, маршах у строю. Так формується «трубопровід» від депортації до мілітаризації, який Кремль подає як соціальну опіку.
Серед прикладів — молодіжний центр «Юний патріот» біля Москви, підпорядкований управлінню, що обслуговує Кремль та президентські резиденції. На супутникових знімках таких таборів видно колони людей у військовій формі, хоча ідентифікувати саме українських дітей складно.
Мережа охоплює території від Чорного моря до Далекого Сходу. Систему координують кілька російських відомств: Міністерство оборони, Слідчий комітет, православні структури та світські школи. Масштаб свідчить про державну програму з логістичною та фінансовою підтримкою.
Міжнародні правники називають це воєнним злочином, а Міжнародний кримінальний суд уже видав ордери на арешт Путіна та його радниці з питань дітей. Для України ці факти — доказова база в майбутніх трибуналах і аргумент у дипломатичному тиску.
Паралелі з радянською практикою виховання «безпритульних» для армії чи спецслужб недаремні. Кремль намагається створити нове покоління, позбавлене української ідентичності, яке може стати ресурсом для воєнних авантюр. Це має прямі наслідки для безпеки всієї Європи.
За оцінками, під російським контролем зараз перебувають території з 4–6 млн мешканців, тоді як решта України зберігає близько 30 млн. Відповідно, резерв для депортації дітей залишається значним. Точну кількість неможливо відстежити через секретність і розпорошення по об’єктах.
Методи дослідження включали геолокацію фото й відео в соцмережах, аналіз відкритих джерел і даних російських реєстрів. Це дозволило ідентифікувати десятки таборів і встановити їхню підпорядкованість. Деякі об’єкти фінансуються тими ж структурами, що забезпечують державні дачі еліти.
Росія подає все як «захист» дітей, але насправді це руйнування сімейних зв’язків, насильницька асиміляція й підготовка до війни проти власної країни. Подібна політика підриває довіру навіть до гуманітарних інституцій у РФ, адже сирітство використовується як ресурс.
Для міжнародної спільноти важливо не лише фіксувати факти, а й вимагати механізмів повернення дітей. Від початку війни Київ уже домігся повернення сотень неповнолітніх, але реальна цифра викрадених сягає тисяч, можливо, десятків тисяч.
Таким чином, російська програма примусової русифікації дітей з окупованих територій є системною, масштабною і злочинною. Її наслідки відчуватимуться десятиліттями — як травма для українського суспільства і як виклик для міжнародного правопорядку.
