Світовий нафтовий ринок знову працює на Росію — але вже не так, як це було на початку великої війни. Загострення навколо Ірану підняло котирування Brent і тимчасово збільшило доходи Москви від експорту сировини. Формально російський бюджет у квітні отримав майже вдвічі більше податків від нафтовидобутку, ніж місяцем раніше. Проте значна частина цих грошей одразу повернулася в економіку у вигляді екстрених витрат.
У квітні 2026 року надходження від податку на видобуток нафти сягнули приблизно 917 мільярдів рублів. Для російської фінансової системи це виглядало як короткострокове полегшення після місяців бюджетного тиску, дефіциту та зниження енергетичних доходів. Але вже паралельно уряд був змушений виділити майже 350 мільярдів рублів субсидій нафтовим компаніям — для стабілізації внутрішніх цін на пальне та ремонту пошкоджених нафтопереробних заводів.
Саме ця друга цифра показує реальний стан російської енергетичної системи. Кремль більше не може просто конвертувати високі ціни на нафту в чистий бюджетний прибуток. Значна частина додаткових доходів тепер поглинається війною інфраструктур. За попереднім аналізом «Дейком», українська кампанія ударів по російських НПЗ поступово змінює економічну логіку всієї нафтової галузі РФ: замість накопичення резервів Москва дедалі частіше змушена витрачати надприбутки на відновлення пошкоджених потужностей.
У підсумку фактичні доходи Росії від нафти й газу у квітні виявилися лише трохи вищими за урядовий прогноз. Формальне перевиконання плану виглядало мінімальним — особливо на тлі стрибка світових цін. Для Кремля це стало сигналом, що сам по собі зовнішній ринок уже не здатен компенсувати внутрішні втрати.
Ключова проблема полягає не лише у фінансах, а й у фізичному стані логістики. Російські нафтові порти Усть-Луга та Приморськ у Ленінградській області працюють із обмеженнями, а частина переробних підприємств змушена регулярно зупиняти виробництво через атаки або ремонт. Це безпосередньо б’є по експортних можливостях країни.
Раніше російська модель виглядала просто: чим вища ціна на нафту — тим більший приплив валюти до бюджету. Тепер ця формула руйнується. Навіть за сприятливої кон’юнктури Москва не може швидко збільшити обсяги експорту, тому що пошкоджена інфраструктура обмежує пропускну здатність системи.
Особливо чутливими стали удари по нафтопереробці. Санкції Заходу обмежують доступ Росії до технологій, фінансів та окремих ринків збуту, але атаки на НПЗ створюють інший тип проблеми — негайне скорочення виробництва. Це вже не політичний тиск на перспективу, а прямі втрати пального, експортних обсягів і податкових надходжень.
Кремль намагається компенсувати ефект субсидіями. Російська влада штучно стримує внутрішні ціни на бензин, побоюючись соціального невдоволення та нового витка інфляції. Але така модель стає дедалі дорожчою. Держава фактично змушена фінансувати одночасно і війну, і стабільність паливного ринку, і ремонт енергетичної інфраструктури.
На цьому тлі навіть короткострокове зростання нафтових котирувань через близькосхідну кризу не перетворюється для Москви на стратегічну перевагу. Додаткові доходи не накопичуються — вони швидко розчиняються у витратах, які сама війна й породжує.
Для України ця ситуація має не лише військове, а й економічне значення. Кампанія ударів по російській нафтовій інфраструктурі поступово змінює баланс витрат усередині російської економіки. Кремль змушений перекидати дедалі більше ресурсів на підтримку базової роботи паливного сектору замість використання нафтових прибутків для посилення військової машини.
Саме тому нинішня ситуація стала парадоксальною для Москви: глобальна енергетична криза формально приносить Росії більше грошей, але водночас війна робить ці прибутки значно менш корисними. І що довше триватимуть удари по інфраструктурі, то сильніше зростатиме цей ефект виснаження.
