Росія продовжує змінювати підходи до повітряної кампанії проти України, поєднуючи вже відому тактику масованих ударів із новим способом тиску — регулярними атаками невеликими групами безпілотників. Така схема дозволяє не лише завдавати ударів по українських цілях, а й постійно підтримувати напруження в системі протиповітряної оборони.
Про це розповів авіаційний експерт Богдан Долінце в ефірі «Київ24».
За його словами, зараз можна говорити щонайменше про дві основні тактики, які Росія використовує під час повітряних атак. Перша — це масштабні комбіновані удари, підготовка до яких може тривати кілька днів. Друга — відносно новий підхід, за якого безпілотники запускаються регулярно, не даючи українській ППО тривалий час працювати без навантаження.
Масована атака після кількох днів підготовки
Перша тактика, за словами експерта, не є новою. Росія накопичує різні типи озброєння, після чого здійснює масштабний комбінований удар.
Під час таких атак можуть одночасно застосовуватися балістичні та крилаті ракети, а також значна кількість безпілотних платформ. Перерва між великими атаками, як правило, потрібна для накопичення необхідної кількості засобів ураження.
Долінце зазначив, що такий цикл може тривати приблизно від трьох до семи днів.
Це означає, що пауза між масштабними ударами зовсім не обов'язково свідчить про зниження інтенсивності російської кампанії. Навпаки, період відносної тиші може бути частиною підготовки до наступного удару.
Саме тому українська сторона змушена постійно враховувати можливість повторення масштабної атаки навіть після кількох днів без великої кількості запусків.
Нова тактика: не дати ППО перепочити
Водночас значно цікавішою експерт вважає іншу модель.
Йдеться про регулярне використання невеликої кількості ударних безпілотників, які можуть запускатися протягом різних періодів доби.
На перший погляд, така атака може здаватися менш небезпечною порівняно з масштабним нальотом сотень повітряних цілей. Але її завдання може бути зовсім іншим.
Росії важливо не лише знищити конкретний об'єкт. Вона також намагається створити постійну загрозу, через яку українські підрозділи ППО змушені безперервно стежити за повітряним простором.
Це своєрідна війна на виснаження.
Коли повітряна загроза виникає регулярно, система протиповітряної оборони не може просто перейти в режим очікування. Потрібно підтримувати чергування, контролювати радіолокаційну обстановку, аналізувати маршрути цілей та оперативно реагувати на кожну потенційну загрозу.
Навіть невелика кількість дронів у такому випадку може створювати непропорційно велике навантаження на систему.
Росія намагається змусити ППО працювати постійно
За словами Долінце, одним із ключових завдань нової тактики є саме виснаження української ППО.
Постійний моніторинг повітряного простору потребує людей, техніки, командних пунктів, засобів виявлення та інших ресурсів.
При цьому військовим необхідно залишатися готовими до різкої зміни ситуації. Невелика група дронів у будь-який момент може виявитися лише частиною більшої атаки.
Саме ця невизначеність створює додатковий психологічний і операційний тиск.
Українська ППО змушена діяти за принципом максимальної обережності, адже проігнорована повітряна ціль може перетворитися на удар по житловому району, критичній інфраструктурі чи іншому важливому об'єкту.
Таким чином, Росія отримує можливість використовувати навіть відносно невеликі запуски як інструмент постійного тиску.
Ще одна мета — виявлення позицій ППО
Але, як пояснив експерт, у такої тактики є ще один важливий аспект.
Постійні польоти безпілотників можуть використовуватися для спроб виявити особливості роботи української системи протиповітряної оборони.
Коли ППО регулярно реагує на повітряні цілі, противник може намагатися аналізувати, де саме та яким чином працюють засоби захисту.
Йдеться не обов'язково про миттєве визначення конкретної позиції. Навіть накопичення інформації про райони активності, характер реакції та час роботи різних засобів може мати військове значення.
Це перетворює безпілотники на інструмент не лише ударної, а й розвідувальної кампанії.
У перспективі така інформація може використовуватися під час підготовки масштабніших атак, коли противник намагатиметься знайти слабші місця в системі оборони.
Саме тому регулярні невеликі атаки не варто оцінювати лише за кількістю запущених дронів.
Чому кількість цілей не завжди показує масштаб загрози
Війна в повітрі давно перестала бути просто змаганням кількості ракет і безпілотників.
Важливим фактором стала здатність однієї сторони змушувати іншу витрачати ресурси навіть тоді, коли безпосередній результат атаки здається незначним.
Якщо запуск кількох безпілотників змушує протягом тривалого часу підтримувати бойову готовність цілих підрозділів, така атака вже виконує певне завдання.
Тому оцінювати ефективність російських ударів лише за кількістю влучань недостатньо.
Для України важливо також зберігати ресурс ППО, підтримувати справність техніки, забезпечувати підготовку особового складу та одночасно не допускати виснаження системи через постійні хибні або другорядні загрози.
Що відбувається з «Калібрами»
Окремо Долінце прокоментував використання Росією крилатих ракет «Калібр».
За його словами, можливості РФ щодо запуску таких ракет наразі є обмеженими. Водночас сам факт їх застосування має для Москви не лише військове, а й інформаційне значення.
Експерт назвав дві основні причини, через які Росія продовжує використовувати ці ракети.
Перша пов'язана з намаганням зберігати в роботі морські носії, здатні запускати «Калібри».
Друга стосується інформаційного ефекту.
Російська сторона регулярно публікує відео та повідомлення про використання ракет, намагаючись продемонструвати власній аудиторії, що удари по українських цілях є нібито відповіддю на атаки по російській території.
Таким чином, частина таких повідомлень може бути орієнтована не стільки на українську аудиторію, скільки на внутрішнього споживача в Росії.
Масований удар по Україні 1 вересня
Про зміну підходів Росії до повітряної війни заговорили на тлі чергової масштабної атаки.
У ніч на 1 вересня РФ здійснила комбінований удар по Україні. Серед основних напрямків атаки були Київська та Одеська області.
За інформацією Повітряних сил, удари були зафіксовані на 28 локаціях.
Однією з цілей у Києві стало залізничне депо. Внаслідок атаки загинули семеро людей, шестеро з них були залізничниками.
Ця атака показала, наскільки різними можуть бути масштаби російської повітряної кампанії. Після періодів відносно меншої інтенсивності Москва здатна переходити до комбінованого удару, використовуючи одночасно різні типи озброєння.
Саме тому постійні невеликі атаки можуть розглядатися як частина ширшої стратегії.
Росія намагається змінити сам характер повітряної війни
Якщо раніше основний акцент робився на підготовці масштабних атак, то тепер дедалі більше значення може набувати регулярність.
Це дозволяє створювати ситуацію, коли українська сторона не знає, коли саме буде наступний великий удар.
Сьогодні це може бути кілька безпілотників, завтра — комбінований наліт із ракетами, а через кілька днів — нова масштабна атака.
Така модель змушує Україну постійно підтримувати високий рівень готовності.
І саме тут виникає головна небезпека.
Система ППО повинна не лише збивати повітряні цілі. Вона має залишатися ефективною через тижні та місяці безперервного навантаження.
Тому боротьба з російськими ударами — це не тільки питання кількості ракет-перехоплювачів або нових комплексів. Це також питання правильної організації чергування, розвідки, мобільності засобів ППО та здатності протидіяти спробам противника поступово розкрити структуру оборони.
Нинішня повітряна кампанія дедалі більше нагадує гру на виснаження, в якій значення має не один окремий удар, а сукупний ефект від сотень і тисяч атак.
Росія намагається створити постійну невизначеність: змусити Україну чекати, реагувати, витрачати ресурси та одночасно готуватися до наступної масштабної атаки.
Саме тому нова тактика з регулярними запусками невеликих груп дронів може виявитися не менш важливою, ніж великі комбіновані удари. Її мета — не обов'язково завдати максимальних руйнувань тут і зараз. Значно небезпечнішим може бути прагнення поступово виснажувати систему захисту та шукати в ній слабкі місця.
А отже, для України ключовим завданням залишається не просто відбивати окремі атаки, а зберігати стійкість ППО в умовах постійного тиску. Саме здатність системи витримувати таку довгу війну нервів може стати одним із визначальних факторів захисту українських міст та критичної інфраструктури.
