Повітряна війна проти України поступово входить у нову фазу. Росія дедалі активніше використовує реактивні безпілотники, намагаючись не просто завдати удару по конкретному об'єкту, а створити постійне навантаження на українську систему протиповітряної оборони. Одночасно така тактика б'є по цивільному населенню, яке змушене жити в умовах практично безперервної загрози з повітря.
Авіаційний експерт Костянтин Криволап вважає, що російське командування останнім часом особливо уважно вивчає можливості української ППО щодо боротьби саме з реактивними «Шахедами». За його словами, Росія фактично намагається знайти ділянку, де нинішня система захисту українського неба має найбільше труднощів.
В ефірі «Київ 24» експерт заявив, що російське керівництво могло визначити реактивні безпілотники як один із напрямків, здатних створювати серйозні проблеми для так званої малої ППО.
Ідеться не лише про характеристики самих дронів. Важливим фактором є їхня кількість, швидкість, характер застосування та необхідність постійно реагувати на нові повітряні цілі. Коли система оборони змушена працювати протягом багатьох годин поспіль, проблема вже полягає не в одному конкретному апараті, а в накопиченні навантаження.
Саме на це, за словами Криволапа, і може розраховувати російська сторона.
Удар не тільки по небу, а й по нервовій системі країни
Особливість нинішньої тактики полягає в тому, що повітряна атака має одразу кілька рівнів впливу. Перший — військовий. Росія прагне перевантажити систему протиповітряної оборони великою кількістю цілей, змусити її витрачати ресурси та постійно перемикатися між різними напрямками.
Другий рівень — психологічний.
Криволап звертає увагу, що постійні нічні та денні атаки здатні серйозно впливати на повсякденне життя українців. Людина, яка кілька ночей поспіль прокидається від сигналів повітряної тривоги, вибухів або звуків роботи ППО, поступово накопичує втому. Після цього погіршується концентрація, знижується продуктивність, складніше нормально працювати, навчатися та відновлюватися.
Саме такого ефекту, за оцінкою експерта, і прагне досягти російська тактика.
Йдеться про спробу перетворити повітряні атаки на постійний фактор життя. Щоб люди не знали, коли зможуть спокійно заснути. Щоб батьки сумнівалися, чи безпечно відправляти дітей до школи. Щоб працівники приходили на роботу після кількох годин переривчастого сну. Щоб кожен новий звук у небі автоматично викликав тривогу.
Це своєрідна війна на виснаження, у якій ціллю стає не лише інфраструктура чи військовий об'єкт, а здатність суспільства продовжувати функціонувати у звичайному режимі.
І саме тому масштаб використання дронів має принципове значення.
Три тисячі безпілотників на місяць
За словами Криволапа, Росія вже вийшла на виробництво близько 3 тисяч «Шахедів» на місяць. Якщо такі темпи зберігаються, йдеться про десятки тисяч безпілотників на рік.
Це створює принципово іншу модель повітряної війни.
Раніше велика ракетна атака сприймалася як окрема масштабна подія. Її підготовка вимагала значних ресурсів, а сам запуск великої кількості ракет був відносно дорогим рішенням. Масове виробництво ударних безпілотників дозволяє значно частіше створювати загрозу з повітря.
Причому дрони можуть використовуватися хвилями, змінювати напрямки руху та комбінуватися з іншими типами повітряних цілей.
За оцінкою експерта, Росія може запускати по декілька безпілотників щогодини. У такій ситуації для української ППО важливо не просто збити якомога більше апаратів. Не менш важливим стає питання того, як довго система може залишатися ефективною під постійним тиском.
Саме тут виникає проблема ресурсів.
ППО повинна виявити ціль, визначити її характер, оцінити напрямок руху, передати інформацію відповідним підрозділам і застосувати засіб ураження. Кожна така операція потребує часу, техніки, боєприпасів та людей.
Якщо кількість цілей постійно зростає, навантаження збільшується пропорційно.
Росія розширює «меню» повітряних цілей
Реактивні «Шахеди» — лише одна частина цієї тактики. За словами Криволапа, Росія одночасно розширює набір засобів, які використовує під час атак.
Серед них — дрони-обманки, які можуть змушувати українську ППО реагувати на цілі, що не несуть безпосередньої ударної функції, а також «Бандеролі» та інші нові варіанти безпілотних засобів.
Це перетворює кожну масовану атаку на своєрідну головоломку.
Для захисників українського неба недостатньо знати лише кількість цілей. Необхідно розуміти, які з них становлять реальну небезпеку, які виконують роль приманки, які можуть змінювати швидкість або напрямок руху, а які спрямовуються безпосередньо до важливих об'єктів.
Чим різноманітнішим стає повітряний арсенал Росії, тим складніше побудувати просту та універсальну схему протидії.
Саме тому боротьба з масованими атаками перетворюється на постійне технологічне змагання. Українська сторона повинна швидко адаптуватися до нових типів загроз, тоді як Росія намагається знайти нові способи змусити ППО реагувати на максимально широкий спектр цілей.
Чому головним напрямком став Київ
Окрему увагу російська сторона останніми днями приділяє столиці.
Начальник управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат повідомляв, що протягом чотирьох діб Росія запустила понад 1,5 тисячі безпілотників. Приблизно 800 із них були реактивними.
Масштаб цих цифр показує, що йдеться вже не про поодинокі атаки, а про систематичну спробу створити постійне навантаження на повітряний простір України.
Київ у цьому сенсі має особливе значення. Столиця є не лише найбільшим політичним центром країни. Це величезна міська агломерація, де працюють підприємства, логістичні компанії, торговельні об'єкти, поштові термінали та критична інфраструктура.
Ігнат зазначав, що атаки спрямовані не тільки на психологічний тиск на мешканців столиці. Серед потенційних цілей — логістичні та торгові центри, поштові термінали й об'єкти критичної інфраструктури.
Тобто за зовнішньою хаотичністю масованих нальотів може приховуватися цілком конкретний розрахунок.
Найнебезпечніше — постійність
Одна з головних проблем такої тактики полягає саме у її повторюваності.
Якщо масована атака відбувається раз на кілька тижнів, суспільство може певною мірою мобілізуватися під конкретну загрозу. Але коли повітряні тривоги та запуски безпілотників стають регулярними, накопичується інший ефект — хронічне виснаження.
Людина починає жити між двома станами: тривогою та очікуванням наступної тривоги.
Це має значення і для економіки. Підприємства змушені переривати роботу. Логістика сповільнюється. Транспорт працює з обмеженнями. Люди проводять частину ночі в укриттях, а наступного дня повинні повертатися до роботи.
Тому повітряна війна поступово виходить далеко за межі безпосереднього ураження військових цілей.
Її мета може полягати у створенні постійного відчуття небезпеки, коли навіть відсутність безпосереднього удару не означає психологічного відпочинку.
Що може бути далі
Криволап також звернув увагу на можливе застосування балістичних та крилатих ракет у моменти, коли Росія вирішить завдати ударів по енергетичній системі України.
Такий сценарій особливо небезпечний напередодні та під час холодного сезону. Удар по енергетичній інфраструктурі має зовсім інший масштаб наслідків, оскільки може впливати одночасно на опалення, електропостачання, водопостачання, зв'язок та роботу підприємств.
Саме тому нинішню кампанію з використанням безпілотників варто розглядати не ізольовано, а як частину ширшої стратегії.
Росія тестує реакцію української ППО, змінює характеристики та способи застосування безпілотників, комбінує ударні апарати з дронами-обманками та поступово збільшує масштаб атак.
Однак важливо й інше: Україна також не залишається статичною.
Протиповітряна оборона постійно адаптується до нових типів загроз. Розвиваються мобільні вогневі групи, системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення та перехоплення. Паралельно Україна працює над власними технологіями боротьби з безпілотниками, зокрема над перехоплювачами, здатними протистояти швидшим повітряним цілям.
Тому твердження про те, що Росія вже знайшла остаточний «ключ» до української ППО, було б передчасним.
Швидше йдеться про новий етап протистояння, у якому кожна сторона намагається нав'язати іншій свої умови.
Росія робить ставку на масовість, різноманітність цілей та виснаження. Україна змушена відповідати швидкістю адаптації, технологічними рішеннями та раціональним використанням ресурсів.
І головне питання цієї боротьби полягає вже не тільки в тому, скільки дронів буде запущено наступної ночі. Значно важливіше — чи зможе українська система захисту неба залишатися стійкою тоді, коли повітряна загроза перетворюється з окремої атаки на постійний фон війни.
Саме це зараз намагається перевірити Росія. Реактивні «Шахеди» стали для неї не просто ще одним видом озброєння, а інструментом тиску одразу на кількох рівнях — військовому, інфраструктурному та психологічному.
Але ефективність цієї стратегії зрештою залежатиме не лише від кількості запущених дронів. Вона залежатиме від того, наскільки швидко Україна зможе перетворювати нові виклики на нові можливості для захисту свого неба.
