Російські удари 22 березня знову показали звичну для цієї війни логіку: бити не лише по фронту, а й по мирних містах, енергетичних вузлах і повсякденному життю в тилу. У Запоріжжі загинули двоє людей, ще шестеро дістали поранення, серед них двоє дітей.
Ще двоє людей загинули в Дніпропетровській області, де під ударом опинилися кілька населених пунктів на південний схід від Дніпра. Паралельно значна частина Чернігівщини залишилася без електропостачання після атаки на енергетичний об’єкт, а в самому Чернігові фіксували повне знеструмлення міста.
У вечірньому зверненні Володимир Зеленський окремо наголосив, що російські атаки тривають у кількох регіонах сходу й півдня, а увага до війни в Україні не може розмиватися навіть на тлі інших міжнародних криз. Для Києва це не просто черговий обстріл, а продовження системної кампанії виснаження.
За оцінкою «Дейком», нинішня хвиля ударів важлива не лише числом жертв, а типом цілей. Росія вкотре поєднала цивільний терор із тиском на енергосистему України, намагаючись створити подвійний ефект: психологічний шок у містах і технічний збій у критичній інфраструктурі.
Запоріжжя тут є показовим прикладом. Місто, яке живе під постійною загрозою дронів Shahed, ракет і керованих авіабомб, знову стало мішенню удару, що не мав жодного військового виправдання з погляду міжнародного гуманітарного права. Наслідок — цивільні жертви, поранені діти й новий страх для міського тилу.
Дніпропетровщина водночас залишається регіоном, де фронтова близькість дедалі частіше зливається з тиловою вразливістю. Удари по громадах на сході та південному сході області означають, що Росія продовжує розширювати зону нестабільності за рахунок постійних атак на житло, транспорт і місцеву інфраструктуру.
Найчутливіший ефект цього дня проявився на Чернігівщині. Регіон, що межує з Росією та Білоруссю, традиційно лишається зоною підвищеного ризику для атаки на енергооб’єкт, бо такі удари дають Москві відразу кілька результатів: знеструмлення, проблеми з водою, тиск на комунальні служби й додаткове навантаження на ППО.
Важливо, що мова не про випадковий епізод. Організація Об’єднаних Націй у березневих оцінках прямо вказувала: російські атаки пошкодили або зруйнували критичні елементи енергетичної інфраструктури щонайменше у 17 регіонах України та в Києві, спричиняючи довгі відключення світла, тепла і води.
Тому перебої у Чернігові й частково в Києві слід читати не як локальну аварію, а як продовження великої стратегії. Росія давно зробила українську енергетику повноцінною мішенню у війні, бо удари по енергосистемі України дозволяють бити по економіці, побуту й моральній стійкості суспільства без просування на землі.
Ця стратегія особливо цинічна навесні 2026 року, коли Україна вже пережила одну з найтяжчих зимових кампаній проти енергетики. Навіть якщо температура зростає, атака на енергооб’єкт і відключення світла залишаються потужною зброєю виснаження: зупиняється транспорт, зникає вода, рветься зв’язок, дорожчає робота бізнесу і комунальних служб.
Для української влади й місцевих адміністрацій це означає потребу тримати в режимі постійної мобілізації не лише ППО, а й аварійні бригади, резервні схеми живлення, генерацію та логістику відновлення. Чим частіші такі обстріли, тим більше війна в Україні стає змаганням не лише армій, а й систем життєзабезпечення.
Не менш важливий і політичний вимір. Зеленський у зверненнях останніх тижнів неодноразово попереджав, що Росія готує нові масовані удари по енергетиці, а будь-яка затримка з постачанням ракет до систем ППО безпосередньо збільшує масштаб руйнувань. Саме тому кожен такий день є ще й аргументом у дипломатії України з партнерами.
Російський розрахунок досить прозорий. Коли не вдається швидко зламати оборону на фронті, Кремль посилює повітряну тривогу в тилу, б’є дронами Shahed і ракетами по містах, змушує витрачати дорогі ракети ППО і намагається перетворити енергетичну інфраструктуру на хронічно вразливу систему.
Чернігівщина в цьому сенсі є ще й індикатором ширшого ризику для півночі країни. Її прикордонне розташування робить регіон особливо вразливим до комбінованих атак, а будь-яке велике відключення світла там одразу стає безпековою проблемою не лише для області, а й для столиці, яка залежить від стійкості навколишніх вузлів.
Водночас удари по Запоріжжю і Дніпропетровщині нагадують інше: Росія не відмовляється від моделі вибіркового терору проти цивільних. Коли під обстріл потрапляють житлові квартали, а серед постраждалих є діти, мета полягає не в досягненні тактичного військового результату, а у нав’язуванні суспільству постійного стану небезпеки.
Це також пояснює, чому новини про жертви і відключення світла не варто сприймати як звичну статистику війни. Кожен такий удар — це частина більшої кампанії, де Росія намагається зруйнувати не лише будівлі, а й відчуття нормальності. У цьому сенсі обстріл, енергетична криза і повітряний терор давно стали єдиним інструментом тиску.
Для України відповідь на це може бути лише багаторівневою. Потрібні не тільки системи ППО і ракети до них, а й захист підстанцій, розосередження критичної інфраструктури, швидке відновлення мереж, резервна генерація, сильніша координація між регіонами та стійкі міські протоколи на випадок нових атак.
Раніше «Дейком» уже звертав увагу, що російські удари по енергетиці мають довгу логіку: вони спрямовані не на одномоментний колапс, а на поступове виснаження. Події 21 березня лише підтвердили цей висновок. Росія знову показала, що бачить український тил як поле бою — і саме тому захист цивільної інфраструктури лишається питанням національної безпеки.
