Курахове, місто на сході України, оточене російськими військами з трьох сторін, розташоване всього за три кілометри від лінії фронту. Незважаючи на постійні артилерійські обстріли, ракетні атаки та авіаційні бомбардування, тут залишається від 700 до 1000 жителів.
Вони живуть у підвалах багатоповерхівок, де немає водопостачання, теплопостачання та електрики, а єдине місце для заряджання телефонів – підвал будівлі, що тимчасово виконує функції міської адміністрації.
Як повідомляє газета Дейком, через небезпеку та складну ситуацію в місті від середини жовтня гуманітарні волонтери припинили доступ до Курахового.
Артилерійські обстріли, ракети та безпілотники завдали місту значної шкоди, знищивши лікарню, школи, дитячі садки, очисну станцію, центр для біженців, пошту, технікум та культурний центр. Дим піднімається над містом, де горять зруйновані багатоповерхівки під гуркіт артилерійських ударів. Українська армія тримає оборону, а артилерійські підрозділи 33-ї бригади обстрілюють російські позиції до 50 разів на день, щоб не дозволити російським військам повністю оточити місто.
Попри всю складність ситуації, в Кураховому залишаються представники місцевої влади, поліції та територіальної оборони. Головний поліцейський Курахового Артем Щусь вважає, що захистити місто в разі повного оточення буде майже неможливо. "За умов сучасної війни та новітніх технологій це нереально. Єдиний шлях для забезпечення – використання дронів," – каже він.
Дорога смерті
Звичайний виїзд із Курахового перетворився на «дорогу смерті» через постійні атаки дронів, якими російські війська обстрілюють цивільні автомобілі. П’ятеро цивільних загинули, намагаючись втекти цим маршрутом. Поставки до міста забезпечує лише група «Білі ангели» – поліцейські та добровольці, які ризикують життям, щоб доставляти продукти й допомогу в Курахове. Озброєні та екіпіровані електронними засобами захисту, вони користуються броньованим транспортом, що знижує ризик атаки, але безпека залишається примарною.
«Без засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) це просто лотерея. А з ними, можливо, шанс вижити трохи збільшується», – розповідає Щусь. Кожного дня «Білі ангели» ризикують своїм життям, евакуюючи з міста від шести до дванадцяти осіб, у тому числі жителів прилеглих сіл.
Евакуація та боротьба за виживання
Хоча всі діти мають бути евакуйовані, деякі батьки ховають їх від військових та від вибухів. З цієї причини «Білі ангели» також проводять пошукові операції, щоб знайти дітей та переконати їхніх батьків виїхати. Коли ж вдається евакуювати дитину, вона часто залишається приголомшеною руїнами, що відкриваються перед нею після виходу з підвалу, де діти перебували місяцями.
Після цього дітей оснащують бронежилетами та касками, а «Білі ангели» доставляють їх до найближчого міста Костянтинополя, звідки інші волонтери транспортують їх до центрів реєстрації біженців у Дніпрі чи Запоріжжі. "Ми евакуюємо людей щодня без перерви. Щойно доставили людей у Костянтинопіль і маємо ще адреси, до яких потрібно вирушати сьогодні," – розповідає Щусь.
Психологічний тягар війни
Адаптація до роботи в надзвичайних умовах стала нормою для команди поліцейських та волонтерів, хоча її вплив на психічне здоров’я не оминути. Щусь побоюється, що це матиме важкі наслідки в майбутньому: «Думаю, всі вже пристосувалися, хоча це не можна назвати адаптацією. Це скоріше нездоровий стан розуму. Я не знаю, як це позначиться на них у соціальному житті потім. Вони виживають на адреналіні. Війна стала їхнім життям. Це важкі умови, але кожен працює».
Попри труднощі та фізичну й емоційну виснаженість, «Білі ангели» залишаються незламними. Їхні щоденні дії – символ відданості та героїзму в умовах, де нормальне життя майже неможливе. Їхня місія – це своєрідний опір, символ незламності українського народу перед обличчям війни, яка змушує пересічних людей стати героями.
