Коли 25 президентів і прем’єр-міністрів зберуться у королівському комплексі Біннегоф, Гаага вперше за багато років відчує напругу, подібну до часів холодної війни.
Формально темою зустрічі буде підняття планки фінансування блоку до 5 % національного доходу, але не менший інтерес викликає те, що не пролунає з трибуни: ім’я головного агресора, яке змушує збільшувати обороннівитрати. Росія й надалі залишається «незазначеною» у заявках Білого дому, а ДональдТрамп, очільник держави-лідера альянсу, прилетить до Нідерландів лише на 22 години, аби особисто зафіксувати нові зобов’язання казни європейських союзників.
У кулуарах говорять, що для Путін а це вже перемога: чим тихіше звучить слово «Москва», тим більший простір для дипломатичного маневру Кремля.
Секретар-генерал альянсу Марк Рютте, маючи підтримку більшості столиць, публічно формулює причину вимог дуже прямо — Україна стала буфером, а Росія веде війну на зовнішньому кордоні НАТО. В інтерв’ю він навіть порадив британцям чи нідерландцям «готуватися вивчати російську», якщо ті не знайдуть грошей на модернізацію армії.
Проте ці слова навряд чи пролунають у залі пленарної сесії: підхід штабу Трампа полягає в мінімізації будь-яких меседжів, що можуть зіпсувати йому «дипломатичний люфт» під час чергової спроби поторгуватися з Кремлем за припинення вогню в Україні. Саме тому проект нової військовастратегія НАТО, який мав замінити застарілу концепцію кінця 1990-х, відкладено «на невизначений термін».
Парадоксально, та найболючіший фронт для альянсу — Київ — цього разу практично не фігурує в порядку денному. Президент України Володимир Зеленський, хоч і погодився прибути на вечерю із королівською парою, не виступить на головній сесії. Формат Ради НАТО-Україна згорнули до зустрічі міністрів оборони, аби не провокувати гострих висловів щодо підтримки американської зброї. Для України це означає втрату медійної платформи саме тоді, коли російська армія розгортає літній наступ у напрямку Харкова й Запоріжжя.
Президент Трамп планує обмежити свій візит до Гааги менш ніж 24 годинами. Це буде перший саміт лідерів НАТО за його другий термін. Тірні Кросс
Така «коротка програма» саміту виглядає незвично і для більшості європейських столиць. Прем’єр Чехії, колишній генерал Петро Павел, охарактеризував очікування як «високі, але обмежені», уточнивши: головне — не розсваритися з ДональдТрампом та двома його найближчими симпатиками в ЄС, Віктором Орбаном і Робертом Фіцо.
Обидва лідери нині переконують, що війна в Україні «послаблює НАТО» й що Європа має зосередитися не на допомозі Києву, а на будівництві власних бункерів, доріг подвійного призначення й термінів реагування резервістів. Саме тому, крім 3,5 % ВВП на класичні танки, дрони та ракети, союзникам запропоновано ще 1,5 % вкладати у «цивільну стійкість» — від мостів, здатних витримати «Леопарди 2», до резервних хабів медевакуації.
Формула покликана допомогти Іспанії, Португалії чи Греції бодай наблизитися до цифр, які подобаються Вашингтону, не розваливши власні бюджети.
При цьому сам Білий дім продовжує демонструвати подвійність. З одного боку, Конгрес затвердив рекордний пакет на модернізацію армії США, і Пентагон уже розгортає додаткові батальйони ППО у Польщі та Румунії. З іншого — санкції проти російських енергогігантів, обіцяні ще минулої зими, досі блокуються Адміністрацією, адже Трамп прагне «залишити простір для переговорів». Критики в Європі порівнюють тактику з «перекиданням мостика» до Путін а: збільшення видатків європейців компенсує скорочення американської участі, а отже загальна вага альянсу не зростає, а перерозподіляється.
Іранське питання, яке теоретично мало б зцементувати спільну позицію проти ядерної загрози на Близькому сході, навпаки, вигідно відволікає від Росії. Адміністрація розставляє акценти так, ніби головним викликом року є недопущення створення бомби Тегераном. Уникання прямого згадування Москви дозволяє Трампу не пояснювати, чому вісім пакетів переговорів із Сергієм Лавровим так і не дали desired cease-fire на Донбасі та чому Росія продовжує бомбардувати одеські порти.
На тлі цієї дипломатичної еквілібристики різко зростає скепсис експертів. Колишній посол США при ОБСЄ Майкл Карпентер ставить просте питання: чи відчує Зеленський, що НАТО стоїть за Україну стіною, чи зрозуміє, що альянс «пройшов повз, аби не злити Дональда»? Від відповіді залежить не лише мораль українських військ, а й готовність європейських урядів підпорядкувати нові оборонні витрати саме відсічі Росії, а не абстрактним «гібридним загрозам».
«Це нормально, якби війна якимось чином припинилася для Європи, крок за кроком, а також для США, крок за кроком, щоб відновити нормальні відносини з Росією», — сказав Марк Рютте. Ендрю Харнік
Поки ж у Гаага кують формулу, що дозволить кожному прем’єру оголосити «історичний успіх». Очікується гранично коротке комюніке — кілька абзаців про єдність, 5 % ВВП і згадка про необхідність «довгострокової безпеки східного флангу». А от традиційних обіцянок про НАТО-плюс для Києва чи Тбілісі там не буде: Рютте пояснює, що «старі рішення чинні й без повторення», проте дипломати в приватних розмовах визнають — цей пункт викреслили за наполяганням Трампа, аби не провокувати Путін а.
Таким чином, саміт, який міг би стати новою Ялтою для XXI століття, ризикує увійти в історію як «зустріч, де уникали називати речі своїми іменами». НАТО дійсно отримує більше грошей, але лишається питання, чи ці кошти будуть спрямовані на стримування Росії, чи розтечуться по національних програмах, поки Кремль перекроює карту сходу Європи. Для України ж основним підсумком може стати усвідомлення: фронт тримають не політичні декларації, а конкретні гармати, снаряди та системи ППО, і забезпечити їх доведеться насамперед за рахунок європейських платників податків, бо Вашингтон зайнятий балансуванням між виборцями та кульбітами великої дипломатії.
