Корпус «Кудс» (від арабського «аль-Кудс» — Єрусалим) є одним із найсекретніших і найвпливовіших підрозділів збройних сил Ірану. Формально він входить до складу КОР Ісламської Революції, але у своїй роботі підпорядковується безпосередньо Верховному лідеру країни — аятоллі Алі Хаменеї.
Створений у 1980-х роках на тлі Ірано-іракської війни, «Кудс» мав завдання не лише вести розвідку за кордоном, а й організовувати та координувати проксі-групи, що протистоять ворогам Ісламської Республіки.
Головна мета Корпусу «Кудс» — забезпечення проєкції іранської влади за межами країни. Для цього підрозділ здійснює широкий спектр завдань: від військової підготовки та постачання зброї до політичної агітації й координації діяльності місцевих сил на підтримку антагоністів США та Ізраїлю.
Серед основних союзників «Кудсу» — ліванський «Хезболла», палестинський рух «ХАМАС», шиїтські «Бригади Бадр» та інші організації в Іраку, а також хуті в Ємені. Саме під егідою цього підрозділу зимою 2023 року відбулося перевезення озброєння в Сирію, а потім — численні операції на північних кордонах Ізраїлю.
У структурі Корпусу «Кудс» діють спеціальні тактичні групи, кожна з яких відповідає за окремий регіон чи напрямок діяльності. Є підрозділи, що займаються розвідкою, кібервійною, логістикою, політичною обробкою населення й інформаційними операціями. Для бойових дій зазвичай задіюються невеликі «спецзагони» чисельністю від кількох десятків до кількох сотень осіб, здатні діяти в умовах глибокої таємності й без можливості швидкого підкріплення. Така структура робить «Кудс» оперативно гнучким і важко уразливим для стандартних засобів розвідки та контррозвідки.
Очолює Корпус із 2020 року генерал-лейтенант Ісмаїл Гані, який прийшов на зміну легендарному Кассему Солеймані. До смерті в американському ударі в Багдаді Солеймани особисто курував проєкти підключення до іранських спецслужб цілих армій проксі-формувань. Його загибель завдала «Кудсу» чуттєвого удару, але завдяки розгалуженим лініям зв’язку й ідеологічній мотивації багатьох учасників роль підрозділу лишилася центральною. Генерал Гані хоч і менш публічний, проте зберігає тісні контакти з ключовими командирами на місцях та з кейс-менеджерами в штаб-квартирі в Тегерані.
У конфлікті з Ізраїлем Корпус «Кудс» виступає не стільки прямим учасником бойових дій, скільки організатором «підпільної» війни. Саме він координує постачання ракет і дронів, проводить розвідку в прикордонних з Ізраїлем зонах, готує мережу спостереження й прихованого реагування на ізраїльські удари. У Сирії Ізраїль роками завдавав серії авіаударів по об’єктах, де дислокувалися формування, що фінансуються «Кудсом»: склади боєприпасів, зенітно-ракетні комплекси, логістичні бази.
Водночас «Кудс» активно розвиває «м’яку силу»: від інституційних проєктів зі створення шкільних та медичних програм в Іраку до культурних й економічних ініціатив у Лівані й Ємені. Це дозволяє Ірану закріпити вплив у сусідніх державах, навіть коли прямі військові витрати зростають. В сучасних умовах, коли бойові дії між Ізраїлем та Іраном набирають обертів, така суміш цільової агресії й політичних проєктів робить «Кудс» особливо небезпечним.
Питання майбутнього Корпусу «Кудс» нерозривно пов’язане з масштабом бойових дій і реакцією міжнародної спільноти. Якщо Ізраїль завдасть руйнівного удару по його командних пунктах — іранський підрозділ може втратити частину мережі управління, логістики та зв’язку. Проте навіть у гіпотетичному разі повного знищення штабу в Тегерані, ланцюги підтримки проксі-груп глибинно вкорінені у місцевих суспільствах, що гарантує «Кудсу» можливість відновлюватися.
Ключовим для майбутнього регіону стане не лише фізичне нігілізування «Кудсу», а й політичний тиск на Тегеран. Без санкцій, ізоляції на економічному і дипломатичному рівні та без континууму мирних переговорів навряд чи вдасться повністю зламати цю систему впливу. Водночас надання офіційних гарантій безпеки Ізраїлю та його сусідам, підсилення оборонних спроможностей на кордоні й розробка стратегії взаємодії з місцевими громадами можуть знизити ризик подальшої ескалації.
Отже, Корпус «Кудс» залишається основним інструментом зовнішньої політики Ірану, що поєднує військові й невоєнні засоби досягнення цілей у Близькому Сході та за його межами. Його майбутня роль залежатиме від того, наскільки міцною виявиться міжнародна коаліція проти безконтрольних дій Ісламської Республіки, від здатності Ізраїлю і його союзників нейтралізувати проксі-угруповання та від готовності самих іранських лідерів до компромісу в ядерному питанні й відмови від практики «рупора впливу» за кордоном.
У подальшій перспективі світу варто приділити більше уваги механізмам раннього виявлення та протидії невоєнним операціям «Кудсу», підсилювати кіберзахист і розвідувальну координацію, а також підтримати тих сусідів Ірану, які постраждали від дестабілізаційних акцій під його егідою. Лише поєднання цих зусиль дозволить знизити ризики нових криз і забезпечити стійкий баланс сил у регіоні, де Корпус «Кудс» давно перетворився на потужну сіромантію сучасної геополітики.
