Проєкт 28-пунктного мирного плану США для України став найбільш деталізованою пропозицією врегулювання з початку повномасштабної війни. Документ, який опинився у розпорядженні провідних столиць, описує новий порядок безпеки між Україною, Росією та Європою. Проте зміст цих пунктів робить зрозуміло, що компроміс може виявитися болючим і для Києва, і для Москви, і для Заходу.
Перші пункти закріплюють загальні принципи. США пропонують повний пакт ненападу між Росією, Україною та Європою, що має «усунути всі неоднозначності останніх 30 років». Цей формальний силовий баланс супроводжується очікуванням, що Москва більше не нападе на сусідів, а НАТО не розширюватиметься. Таким чином формується архітектура стримування, яка перезавантажує відносини між блоком і Росією.
Документ включає діалог між НАТО та Росією під модерацією США. Його мета — зниження ризиків і створення умов для економічної інтеграції. Такий формат повертає Росію у дипломатичний простір Заходу попри агресію проти України. Це рішення може стати джерелом суперечок, особливо серед тих країн, які бачать у Москві довготривалу загрозу.
Україна за планом отримує «міцні гарантії безпеки», проте їхня конкретика відсутня. Чіткий механізм стримування не визначений, а ключовим елементом стає американський «гарантійний пакет». У ньому зазначено, що Україна отримує захист, але у разі нанесення удару по Москві чи Санкт-Петербургу гарантія анулюється. Це створює асиметричний механізм, який обмежує силові інструменти Києва.
Критично важливою частиною є пункт, що зобов’язує Україну прописати в Конституції постійну відмову від вступу до НАТО. Паралельно НАТО змінює власні правила, щоб офіційно заблокувати українське членство. Це конфліктує з національним курсом України та суперечить стратегічним інтересам Києва, який бачив НАТО як гарант довгострокової безпеки.
Створюється новий баланс сил: Українські Збройні сили лімітуються чисельністю 600 тисяч військових. Це значно менше за нинішню структуру оборони, яка перевищує мільйон осіб. Москва хотіла обмеження до 100 тисяч, тож американський план пропонує проміжну цифру, однак для України це ускладнює можливість оборонятися у разі нового конфлікту.
Важлива економічна частина документа. США пропонують масштабний пакет відновлення — створення Фонду розвитку України, модернізацію газотранспортної системи, інвестиції у технологічні та інфраструктурні проєкти. Ці ініціативи формують економічний фундамент післявоєнної України, проте передбачають глибоку участь США у ключових секторах.
Рятувальники запалюють свічки біля імпровізованого меморіалу на місці багатоквартирного будинку, який вчора постраждав від російського ракетного удару на тлі нападу Росії на Україну, у Тернополі, Україна, 20 листопада 2025 року — Андрій Бодак
План також передбачає часткове повернення Росії до міжнародних економічних структур. Москва може бути повторно запрошена до G8. Санкції знімаються поетапно, залежно від виконання умов. США та Росія підписують довгостроковий економічний договір у сферах енергетики, Арктики, цифрових технологій та рідкоземельних металів. Це суперечливий крок, який може розколоти Захід.
Найбільш делікатна частина — розподіл заморожених російських активів. 100 млрд доларів спрямовуються у проєкти відновлення України, де США отримують 50% прибутку. Європа зобов’язується додати ще 100 млрд доларів. Решта активів іде у спільний інвестиційний фонд США та Росії. Така схема економічно обв’язує Москву та Вашингтон, зменшуючи ризики нового конфлікту, але створює політичні питання щодо справедливості.
План передбачає створення спільної російсько-американської групи з безпеки. Вона контролюватиме виконання угоди, що означає фактичний міжнародний моніторинг ситуації. Росія має законодавчо закріпити ненапад на Європу та Україну. Паралельно США й Росія поновлюють ядерні угоди, що створює новий пласт глобальної стабільності.
Запорізька АЕС відновлює роботу під контролем МАГАТЕ. Вироблена енергія ділиться 50/50 між Україною та Росією, що фактично визнає роль Москви на об’єкті. Київ же наполягає на повному поверненні станції, тому цей пункт може стати однією з головних суперечок.
Соціально-гуманітарний блок передбачає скасування взаємної дискримінації, повернення дітей, програму возз’єднання сімей, обмін полоненими за принципом «всіх на всіх». Також документ містить пункт про «відмову від нацистської ідеології», що викликає занепокоєння, адже Кремль систематично використовує цей термін для дискредитації України.
Найгарячіше питання — території. Україна має «де-факто» визнати Крим, Донецьк і Луганськ російськими. Херсон і Запоріжжя фіксуються по лінії фронту. Росія натомість відходить з частин Харківщини, Дніпропетровщини та інших районів за межами п’яти заявлених областей. Важливо, що Україна має вийти з частини Донеччини, яку контролює нині, а ця зона стає демілітаризованим буфером, що де-юре визнається територією РФ.
Київ і Москва зобов’язуються не змінювати кордони силою у майбутньому. Україна отримує гарантований доступ до Дніпра та Чорного моря. Це важливо для зернової торгівлі, яка залишається ключовим елементом економіки.
Документ завершується політичними пунктами: Україна має провести вибори протягом 100 днів після підписання угоди. Усі сторони отримують повну амністію за дії під час війни. Угода стає юридично обов’язковою й контролюється «Радою миру» під головуванням Дональда Трампа. Порушення умов веде до санкцій і втрати гарантій.
Таким чином, запропонований план створює складну архітектуру миру. Він дає Росії частину того, що вона прагнула, але не забезпечує їй повної перемоги. Україна отримує можливість інтеграції у ЄС і відбудову, але втрачає частину суверенних прав. США формують нову модель безпеки, яка має знизити ризики війни, але також може перетворитися на спірний прецедент в історії міжнародних угод.
