Майкл Глосс, якого батьки описують як «миролюбного меломана, котрий не зашкодив би навіть блоці», став однією з небагатьох американців, що воювали на боці російської армії в Україні. Син високопоставленого співробітника ЦРУ та ветерана війни в Іраку з дитинства вирізнявся бунтівним характером, відкидав «спільні цінності» батьків і страждав на психічні розлади. У 17 років він уже підозріло ставився до авторитетів, а згодом відмовився від медикаментозного лікування, що призвело до хаотичної зміни місць проживання та планів на життя.
На початку 2023 року Майкл залишив родинний дім у передмісті Вашингтона та вирушив до Європи — спершу працював на органічних фермах в Італії, а потім у Туреччині відновлював будівлі, пошкоджені під час землетрусу. У червні він відвідав грузинський «збір Родинної веселки» (Rainbow Family), що надихнуло в ньому прагнення «зникнути з радарів» та жити за межами цивілізації. Батьки востаннє спілкувалися з ним у липні 2023 року, коли Майкл повідомив у WhatsApp, що перетнув кордон до Росії, «щоб зустріти друзів» із контркультурної спільноти.
Без відома сім’ї в вересні 2023 року Майкл офіційно записався до лав збройних сил Росії. Журналісти iStories виявили його дані в злитій онлайн-базі рекрутів, що підтвердило факт вступу до 137-го повітряно-десантного полку в північному передмісті Москви — військовому центрі «Авангард». Коли батько намагався з’ясувати деталі, Майкл заперечував своє перебування на навчаннях, запевняючи, що служить у «тиловій підтримці».
У грудні 2023 року Глосса направили на передову в Донецькій області: за даними очевидців, він воював під містом Соледар у складі штурмових груп 137-го полку. Тоді українське командування фіксувало втрати противника, а самі бійці РФ нарікали на складний ландшафт і невигідні позиції. Незабаром почалася масштабна битва за Бахмут, і менш озброєним іноземним добровольцям відводили роль «гарматного м’яса».
4 квітня 2024 року Майкл загинув від «великої втрати крові» внаслідок обстрілу артилерією, намагаючись винести пораненого товариша з-під вогню. За російським свідоцтвом про смерть, його вразили уламки снаряда в тілі, і він помер на полі бою, виконуючи те, що батько назвав «класичним Майклом» актом самопожертви.
Новину про загибель донесли батькам лише в червні 2024 року представники Держдепартаменту США під час особистої зустрічі у Вашингтоні. «Для нас це стало повним шоком — ми й гадки не мали, що він опинився в будь-якому військовому формуванні», – зізнався Ларрі Глосс, глава компанії з технологій фізичної безпеки та колишній військовий. Співробітники ЦРУ у короткій заяві назвали подію «особистою справою сім’ї» й запевнили, що не вбачають у ній питання національної безпеки.
Після офіційного похорону в грудні тіло Майкла кремували, а родина довго побоювалася, що в Москві його можуть використати в пропагандистських цілях. У день, коли йому виповнилося б 22, Кремль нарешті передав прах рідним. У некролозі мовчки згадали лише «прагнення до власної героїчної подорожі», уникаючи будь-яких подробиць про війну або службу в російській армії.
На відміну від кількох тисяч американців, які поїхали воювати за Україну (за оцінками колишнього високопосадовця ЦРУ Ральфа Гоффа, близько 2 000–3 000 осіб, з яких не менше 75 загинули), поодинокі американці — «один чи два» — долучаються до лав російських загарбників. Саме поодинокість випадку зробила історію Майкла медійним вибухом.
Експерти наголошують, що іноземні добровольці у складі збройних сил РФ здебільшого виконують штурмові функції та вважаються «витратними» через дефіцит кадрового резерву. Позиція України та її західних партнерів незмінна: жодні територіальні чи інші поступки РФ не можуть виправдати втрати життя та порушення міжнародного права.
За словами Ларрі Глосса, син мріяв стати громадянином Росії, щоб реалізувати свій проєкт — створити пристрій для очищення води в регіонах, де немає доступу до питної води. І хоча ця ідея звучала гуманістично, радикальний вибір носив явні ознаки психічного розладу та бунту проти рідних.
Трагедія Майкла Глосса стала нагадуванням про глибші соціальні та психологічні ризики в сучасному світі, де молодь, незважаючи на мирні переконання, може опинитися в епіцентрі війні. Його сім’я й надалі намагається осмислити, як людина, котра «не поранила б блоху», опинилася на полі бою проти України, та сподівається, що випадок Майкла не залишиться останнім у серії екзотичних, але страшних історій світових конфліктів.
