Сирійський уряд 19 липня оголосив про досягнення нової угоди про припинення вогню після тижня кривавих міжетнічних сутичок у провінції Ес-Сувейда, які спричинили загибель понад 900 людей і викликали пряме військове втручання Ізраїлю.
Президент Ахмед аль-Шара у зверненні назвав ситуацію «небезпечним переломним моментом» і звинуватив Ізраїль у дестабілізації. За його словами, сирійські сили перекидаються назад до південних регіонів, аби запобігти подальшим спалахам насильства.
Цю домовленість підтвердив і спеціальний посланець США у Сирії Томас Дж. Барак-молодший, заявивши, що Ізраїль і Сирія погодили перемир’я. Він закликав усі озброєні угруповання, включаючи бедуїнів і друзів, припинити бойові дії.
Залишається незрозумілим, наскільки ця угода відрізняється від попереднього перемир’я, оголошеного ще 16 липня, коли за сприяння США сирійські війська почали вихід з Ес-Сувейди. Тоді здавалося, що конфлікт пішов на спад, однак атаки тривали в окремих районах.
Британський моніторинг сирійського конфлікту (Syrian Observatory for Human Rights) повідомив про порушення перемир’я — зокрема, збройними формуваннями поза межами Сувейди, які напали на міста з друзькою більшістю.
Ізраїль втрутився у конфлікт, щоб «захистити друзів», які становлять значну частину населення Сувейди, та завадити сирійським урядовим силам чи прорежимним угрупованням закріпитися поблизу ізраїльського кордону.
На початку тижня ізраїльська авіація завдала удару по будівлі Міноборони Сирії в Дамаску, попередивши аль-Шару про необхідність виведення військ з друзької території. Домовленість, досягнута пізніше, дозволяє сирійським військам повернутися до регіону без ризику нових ізраїльських атак. Проте офіційний Єрусалим на момент публікації не прокоментував ситуацію.
Сутички розпочалися 13 липня після конфлікту між озброєними бедуїнами та друзами. Напад на друзького чоловіка спровокував хвилю викрадень і контратак, у результаті яких ситуація вийшла з-під контролю. Згодом до конфлікту втрутилися урядові сили Сирії та Ізраїль.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини заявило, що має докази позасудових страт, вбивств, викрадень і мародерства з боку сирійських сил безпеки, друзьких і бедуїнських угруповань. Президент аль-Шара визнав, що після відведення урядових військ з регіону почалися «помстливі напади» друзів на бедуїнів.
Це, своєю чергою, спровокувало прибуття збройних сунітських угруповань з інших регіонів країни до Ес-Сувейди. Таке трактування подій викликало обурення в ізраїльського міністра закордонних справ Гідеона Саара, який заявив, що аль-Шара «звинуватив жертв» і «виправдав джихадистів».
Ситуація ускладнюється зростаючою ізоляцією друзької меншини Сирії. Ізраїль, який має добрі стосунки з власною друзькою громадою, проголосив Ес-Сувейду демілітаризованою зоною та фактично встановив там контроль. Це призвело до розколу серед друзів: частина з них вітала ізраїльський захист, інші ж — звинувачують у зраді і відчувають себе відірваними від нової влади у Дамаску.
Духовний лідер друзів шейх Хікмат аль-Хіджрі нещодавно публічно закликав Ізраїль до втручання, що викликало обурення серед сирійців. Водночас інші авторитети друзів засудили дії Ізраїлю. Аль-Шара у своєму зверненні намагався знизити градус напруги, назвавши друзів «основою національної тканини Сирії». Утім, його обіцянки щодо захисту меншин перевіряються практикою — а поки що її результати невтішні.
На півночі Сирії, в провінції Ідліб, яку колись контролював сам аль-Шара, племінні бойовики у п’ятницю рушили південним шосе, обіцяючи «підтримати бедуїнів проти друзів». Один з них, фермер Хусейн Мекдаш, заявив: «Ми не прагнемо помсти, але вони — зрадники, і Ізраїль їх підтримав».
Попри заявлене перемир’я, напруженість у регіоні не спадає. Удар по Міноборони Сирії, мобілізація племен, втручання Ізраїлю та гучні звинувачення з обох сторін — усе свідчить про нестабільність. Сирія ризикує втратити контроль над південними територіями. І хоча офіційно всі сторони говорять про прагнення миру, реальні дії часто суперечать словам. У регіоні, де на карту поставлено виживання цілих громад, одне перемир’я — не гарантія довгострокової стабільності.
