Фестиваль у французькому Авіньйоні — це не просто мистецька подія. Це серце європейського театрального життя, арена для новаторських постановок і культурного діалогу. Щороку сюди з’їжджаються тисячі театралів, критиків, режисерів і акторів, щоб побачити найсміливіші експерименти сучасного театру. Та у 2024 році цей фестиваль опинився у центрі скандалу.
П’єра Жандроно, заступника директора фестивалю, було звільнено після того, як дві жінки повідомили Міністерству культури Франції про сексуальне насильство з його боку. Обвинувачення стосувалися його попереднього місця роботи — Паризького осіннього фестивалю. Жінки залишилися анонімними, але інформація, яку вони надали, стала підставою для внутрішнього розслідування та втрати посади культурного менеджера.
Це рішення не було прийнято легковажно. Незалежне розслідування, яке замовило керівництво Авіньйонського фестивалю, не виявило порушень чи фактів домагань у межах самої інституції. Проте сам факт існування попередніх звинувачень кинув тінь на Жандроно. У керівництва не залишалося вибору: атмосферу підозри було неможливо ігнорувати, адже вона впливала на довіру та внутрішній клімат команди.
П’єр Жандроно не прокоментував звинувачень публічно. Це мовчання викликає суперечливі реакції. З одного боку, воно може бути свідомою юридичною обережністю. З іншого — така тиша лише посилює тривогу та породжує більше запитань, ніж відповідей.
Директор фестивалю Тьяго Родрігес заявив, що рішення про звільнення було досягнуто за взаємною згодою. Але між рядків читається інше: відмова від посади стала вимушеним кроком, необхідним для збереження довіри до фестивалю як до безпечного простору для всіх його учасників.
Цей випадок є ще одним тривожним дзвінком для культурного середовища. Він оголює проблему, про яку роками воліли мовчати: сексуальне та гендерно зумовлене насильство в інституціях, що мають бути просторами свободи і творчості.
Авіньйонський фестиваль, заснований у 1947 році видатним театральним реформатором Жаном Віларом, з перших років існування мав на меті стати відкритим майданчиком для новаторських ідей. Його структура дозволяє кожному новому керівнику формувати власне бачення програми. Але свобода завжди йде поруч із відповідальністю.
Щороку в Авіньйоні відбувається понад 300 вистав з усього світу. Тут звучать голоси нових поколінь, актуальні теми й проривні художні форми. У 2022 році в межах фестивалю вперше було відкрито український павільйон Pavillons du Futur — знак того, що фестиваль відкритий для країн, що переживають кризу, але зберігають мистецький голос.
Саме тому звільнення Жандроно стало настільки резонансним. Фестиваль — це не лише вистави. Це етика, взаємна повага і гарантія безпеки. Репутація цієї події формується не лише мистецькими програмами, а й тим, як вона реагує на кризові ситуації. І цього разу вона показала приклад відповідальної реакції, навіть у межах юридичної невизначеності.
Тим часом в Україні спостерігається діаметрально протилежна ситуація. Андрій Білоус, директор-художній керівник одного з провідних театрів Києва, залишається на посаді попри численні заяви про сексуальні домагання з його боку. Студентки та співробітниці надали скриншоти листування, але Департамент культури КМДА відмовився навіть відсторонити його на час розслідування.
Це свідчить про глибоку системну проблему: відсутність процедур реагування, недостатній рівень правової культури в питаннях етичної відповідальності. У Франції навіть при відсутності доказів у межах теперішньої роботи Жандроно було звільнено. В Україні — навіть після оприлюднення доказів особу залишають на посаді.
Такий контраст змушує переосмислити підходи до безпеки у культурних інституціях. Захист честі інституції не може будуватись на ігноруванні проблем. Навпаки, визнання і дія — єдині шляхи збереження довіри суспільства.
Сучасне мистецтво більше не може існувати у вакуумі. Питання етики, ґендерної рівності, безпеки на робочому місці — це не побічні теми, а фундамент нової культурної реальності. Театр, як віддзеркалення суспільства, має бути першим, хто розриває коло мовчання.
Авіньйонський фестиваль продемонстрував, що навіть у найвпливовіших структурах можливі зміни. Звільнення керівника — це не кінець, а початок переосмислення. Це сигнал усім інституціям: толерантність до насильства, незалежно від масштабу постаті чи авторитету, — це прямий шлях до втрати довіри.
Мистецьке середовище України, Франції, світу має об'єднано вимагати прозорості, відповідальності та дій. Інакше під сумнівом опиниться не лише особа чи посада, а сама ідея театру як простору свободи, пошуку і безпеки.
