Перед смертю Франциск вкотре підкреслив свою відданість простоті: у заповіті, опублікованому Ватиканом у понеділок, понтифік попросив «бути похованим у землі», в «простому, неоздобленому надгробку» з грецьким написом «Franciscus». Він також визначив «дуже древнє марійське святилище» базиліку Санта-Марія-Маджоре в Римі своїм останнім пунктом земного шляху, де мали спочити його останки у пасивному спокої між стінами храму, сповненими молитви та мистецтва, але позбавленими зайвої розкоші.
Ця воля перегукується з образом папи-єпископа, який ще 2013 року відмовився від Апостольського палацу, обравши замість нього скромні номери гостинного будинку Casa Santa Marta. Тепер він відмовився й від пишного поховання у базиліці Святого Петра, вирішивши засвідчити, що навіть у справі прощання з життям важливі не ореоли та золото, а «проста гідність» спочинку «улітку землі».
Престижна простота: чотири папські базиліки
Санта-Марія-Маджоре — одна з чотирьох великодушних папських базилік Риму (поряд із Сан-П’єтро, Сан-Джованні ін Латерано та Сан-Паоло-фуорі-ле-Муре). Кожна з них має окремий статус, який Папа надав їм упродовж століть. Франциск пояснював: він завжди ставив Марійну базиліку у центрі власних духовних подорожей — від початку до фінішу кожної з апостольських поїздок. А тепер це місце відіграватиме роль останнього притулку його тіла.
У заповіті він зазначив, що бажає спочити саме «в раюващому узбіччі поруч із Капелою Павла», де знаходиться одна з найшанованіших марійських ікон — Salus Populi Romani (Спасіння Римського люду). Для Франциска, члена єзуїтського ордену, ця ікона була особливою: від дня обрання понтифіком у 2013 році він щоночі молився перед нею, а під час пандемії привіз її на площу Святого Петра, щоб під її зором усі вірні могли спільно просити у Богородиці захисту від хвороби та страху.
Salus Populi Romani: молитва та захист
Ікона Salus Populi Romani, згідно з традицією, належить апостолу Луці і є однією з найдавніших марійських зображень у християнському світі. Вона зберігається в Капелі Павла базиліки, яку вирізняють із вівтарної частини свідчення про неперервну єзуїтську опіку. Франциск уперше відвідав цю каплицю в таємниці того ж дня, коли прийняв урочисту присягу, і повертався туди щоразу після виписки з лікарні.
Коли в березні 2020-го COVID-19 охопив світ, Папа провів урочисте моління на сходах Сан-П’єтро з іконою Salus Populi Romani в руках. За його словами, «ми опинилися наляканими і загубленими», та саме Богородиця допоможе здолати страх і знайти новий сенс у служінні ближнім. Цей образ став символом «любові, яка не зраджує навіть у темряві» — те, до чого Франциск апелював, обираючи для власного поховання місце поруч із ним.
Стародавня історія та мармурова пишність
Базиліка Санта-Марія-Маджоре має унікальне походження: за легендою, її заклали у IV столітті на полі, де літньою ніччю випав сніг у серпні 356 року. Це диво повторюють щороку 5 серпня, посипаючи центральний неф мармуровою крихтою, яка символізує ту сніжну бурю. Тисячі паломників із усього світу приходять, аби взяти участь у святкуванні й встановити національні пам’ятні знаки на покритому «снігом» підлозі.
Базиліка відома не лише цим дивом, а й тим, що саме тут в п’ятому столітті виростили одні з найстаріших уцілілих мозаїк Риму. Апсиди та фасади прикрасив у XIII столітті маестро Якопо Торріті, а в музеї базиліки зберігається різьблена сцена Різдва Христового роботи Арнольфо ді Камбіо, одного з провідних скульпторів і архітекторів Середньовіччя.
Релігійні реліквії та традиції
У Санта-Марія-Маджоре також зберігають унікальну реліквію: уламок ясел із вертепу, де, за переказами, лежав Ісус як немовля. Тут же відбулася перша в історії північна меса опівночі — звичай, який усі понтифіки продовжували відпрацьовувати століттями. Базиліка має свою «Святу Дверу», яку відкривають у святкові роки (Jubileum), обдаровуючи паломників індульгенціями.
Ці давні традиції стали фоном для найскромнішого папського волевиявлення: Франциск обрав цю святиню не через її корони, а через її глибоку історію служіння Богородиці та вірним. Він знав, що поруч із іконою, в оточенні мармурових колонад і світла вітражів, люди усіх націй відчують зв’язок із небом і землею.
Простота в смерті — продовження простоти в житті
Своїм заповітом Франциск фактично довершив тему скромності, яку культивував протягом усього понтифікату. Він заповів, аби надгробок був «без жодного оздоблення, без срібла чи позолоти, тільки земля під ним і напис “Franciscus”», — нагадуючи словам Апостола: «Не ми живемо для себе, а всі ми живемо один для одного».
Навіть ті, хто, здавалося б, детально планує церемонії та пишність поховання, мусили врахувати його останню волю. І це дало змогу вірним із усього світу зіграти на одній ноті: не розкіш і не традиції, а пам’ять про пастиря, котрий до останньої хвилини залишався «одним із нас».
«Нове початок» і «життя вічне»
В одному з останніх публічних текстів Франциск писав: «Смерть — це не кінець усього, а початок чогось». Ця настанова прозвучить вже в суботу, коли простий саркофаг із землею з basilica Santa Maria Maggiore буде опущено в крипти під підлогою бокового нефу. Там, серед мерехтливих свічок і тихого шелесту молитви, розпочнеться «новий початок» його служіння — життя вічного, в яке вірить кожен охрещений.
Історія пам’яті часто твориться у простоті: саме тому останній шлях Франциска крізь древні стіни Марійської базиліки, без пишних траурних шат та золотих плащаниць, стане найкращим символом його папства — служби, яка почалася «малим ключем щоденних добрих справ» і завершилася «простим доторком до землі».
Від Апостольського палацу до Casa Santa Marta, а тепер — до Санта-Марія-Маджоре — цей шлях нагадує: справжня велич Церкви не у позолочених стінах, а в серцях тих, хто готовий смиренно стати поруч зі своїм народом — від найпростіших до святих.
