У неділю вдень у Пасадені, затишному передмісті Лос-Анджелеса, що від центру міста віддалене приблизно на 18 кілометрів, кілька випадкових спостережень фургонів із логотипами Служби імміграції та митниці США (ICE) викликали хвилю занепокоєння серед місцевих мешканців.
Невдовзі у парковці біля елітного AC Hotel Pasadena опинилися не більше двох офіційних автомобілів, утім у соцмережах почали ширитися плітки про начебто заплановані облави на іммігрантів.
Завдяки поширенню чуток десятки людей з плакатами «ICE out of LA!», «Наш дім — не зона депортацій» та мексиканськими, американськими й латиноамериканськими прапорами миттю з’явилися на тротуарах навпроти готелю. Протестувальники зустрічали проїжджаючі автівки й закликали водіїв сигналити на знак підтримки.
Час від часу долинали мотиви пісень на іспанській, а дехто піддекламовував власні вірші й вигукував гасла солідарності з тими, кого можуть затримати.
«Це не просто протест, це святкування нашої культури й гордості, — сказав мер Пасадени Віктор Гордо, який у дитинстві переїхав до США з Мексики. — Тут дуже багато перших і других поколінь іммігрантів, і кожен із нас пам’ятає, як це — жити в страху перед тим, що тебе можуть вислати». Гордо поділився спогадами про те, як у його сім’ї в гаражі стояла банка від кави Folgers, наповнена готівкою й копіями важливих документів на випадок раптової депортації — «з-поміж найболючіших дитячих спогадів».
Попри гучні вигуки та міцний дух солідарності, офіційного рейду в Пасадені у неділю не відбулося. Представниця міської адміністрації Ліза Дердерян підтвердила, що федеральні агенти обмежилися перебуванням у двох готелях, але в жодному разі не проводили затримань на вулицях міста. Міська поліція спостерігала за акцією та оперативно втручалася лише на випадок загострення, але протест залишався мирним і не вимагав застосування сили.
Заклики протестувальників полягали не лише в засудженні потенційних облав, а й у вимозі поширити інформацію про права іммігрантів і забезпечити доступ до безкоштовної юридичної допомоги. Деякі активісти роздавали буклети з переліком безкоштовних телефонів правозахисних організацій та координатами місцевих адвокатів, які готові супроводжувати у справах щодо статусу і депортації.
Сцена в Пасадені різко контрастувала з тією, що розгорталася за 18 кілометрів на південний захід у даунтауні Лос-Анджелеса. Там кілька сотень демонстрантів уже третій день поспіль затято боролися з поліцією та федеральними агентами, застосовуючи електросамокати як метальні снаряди, виставляючи барикади, а правоохоронці відповідали світлошумовими гранатами й кийками. Поки в центрі запалали автомобілі і з’явилися численні постраждалі, Пасадена залишалася майже недоторканою імпровізованим мирним мітингом, що водночас став меседжем єдності громади.
Уже ввечері, коли протест завершився, на вулицях Пасадени можна було побачити лише сліди імпровізованого маршу — порожні трембіти вручну створених барикад з картону, наклейки «Immigrants are welcome» на стовпах та поодинокі сліди фарби від написів на асфальті. Більшість мешканців розходилися відчуваючи, що цього разу страх перед депортацією хоч трохи вщух, а єднання й взаємопідтримка громади дали надію на майбутнє.
Мер Гордо наголосив, що найбільше боїться появи військових підрозділів Національної гвардії в своєму місті: «У нас уже було достатньо страху під час лісових пожеж та пандемії. Пасадені не потрібні бронетранспортери та каральні методи». Він висловив сподівання, що центральна влада вирішить питання імміграції в слушний спосіб, а не через посилення репресій.
Насамкінець, подія в Пасадені показала, як легко в мегаполісі з 4 тисяч кв. миль площею з’ясовуються політичні настрої: достатньо лише кількох машин на стоянці, щоб спалахнув імпульс солідарності. Місцеві лідери вже обговорюють план створення регулярних громадських форумів, де можна обмінюватися інформацією про права іммігрантів, юридичні зміни та можливості для безперешкодного проживання в Сполучених Штатах. У такий спосіб Пасадена прагне стати прикладом того, як спокійна і згуртована спільнота може протистояти страху й тримати разом навіть у найскладніші часи.
