Новий закон про статус народного депутата — засновника державної незалежності України став важливим кроком у визнанні ролі тих людей, які у вирішальні моменти новітньої історії зробили свідомий вибір на користь суверенності держави. Документ ухвалено у другому читанні та в цілому, і він спрямований на вшанування парламентарів, котрі своїм голосом за ключові акти 1990–1991 років заклали політичні підвалини незалежної України. Ініціатива виникла ще у 2021 році, коли країна відзначала 30-ту річницю відновлення державності, проте її актуальність збереглася й сьогодні.
За словами Олени Шуляк, голови профільного комітету та лідерки парламентської фракції, ухвалення закону є логічним продовженням політики збереження історичної пам’яті. Вона підкреслила, що попри всі зміни, які відбулися за десятиліття, сама цінність незалежності лише зміцнилася. Тому держава має вшановувати тих, хто стояв біля витоків її нового етапу розвитку. Такий підхід є поширеним у різних країнах світу, де подібних діячів нерідко називають «батьками-засновниками», а їхній внесок визнається на офіційному рівні.
Підстави для отримання статусу чітко визначені в законі. Його нададуть тим народним депутатам, які брали участь у голосуванні за Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, або підтримали Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, або висловилися за відповідну постанову парламенту Української РСР. Кожен з цих документів став історичним кроком, що послідовно наближав Україну до юридичного й політичного оформлення власної державності.
Присвоєння статусу здійснюватиме спеціальна комісія Верховної Ради. Він є довічним і не потребує повторного підтвердження. Така модель покликана підкреслити неперехідний характер заслуг цих людей перед країною. Крім того, у законі передбачено, що у разі смерті особи, якій надано статус засновника, органи державної влади та місцевого самоврядування можуть забезпечити допомогу у проведенні поховання. Йдеться про створення умов для гідного вшанування пам’яті людей, чиї рішення мали визначальний вплив на історію держави.
Додатково документ встановлює окремий пакет соціальних гарантій. Найважливішою серед них є право на щомісячне довічне грошове утримання, яке може бути альтернативою пенсії. Розмір такого утримання визначений на рівні 80% від актуальної зарплати діючого народного депутата — члена комітету. Ця норма спрямована на забезпечення належного рівня матеріальної підтримки тих осіб, що відіграли унікальну історичну роль у становленні держави.
Серед інших положень — можливість отримання дипломатичного паспорта для офіційних поїздок за кордон. Це рішення підкреслює, що статус засновника визнається не лише всередині країни, а й може мати символічне значення у міжнародних контактах. Крім того, закон містить норми щодо увічнення пам’яті засновників: передбачена допомога на поховання, а також можливість спорудження відповідних меморіальних об’єктів.
Упорядкування підходу до вшанування парламентарів перших скликань є також кроком до формування цілісної державної політики пам’яті. Статус засновника не лише віддає належне історичним особистостям, а й формує важливий суспільний сигнал: рішення, ухвалені у критичні моменти історії, мають тривалу цінність і впливають на майбутні покоління. Такий підхід є частиною ширших зусиль щодо консолідації суспільства на основі історичної спадщини та спільних принципів.
Закон також демонструє, що Україна прагне зберігати спадкоємність державних традицій та визнавати внесок тих, хто діяв на користь її суверенності. Йдеться не лише про юридичну формалізацію статусу, а й про моральну оцінку рішень, які визначили шлях держави. У сучасних умовах це має особливе значення, оскільки нагадує про ціну незалежності й про роль, яку відіграли конкретні люди у її здобутті.
Ухвалення закону стало фінальним етапом роботи Комітету з питань державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, який раніше рекомендував підтримати документ. Завдяки цьому Україна отримала послідовний механізм вшанування парламентарів, що заклали фундамент сучасної державності. Це рішення не лише формує цілісну політику пам’яті, а й підкреслює: історія незалежності залишається важливою складовою національної ідентичності.
