Судовий вирок, який сколихнув суспільство
Кінець жовтня 2025 року став переломним моментом для колишнього військового комісара Одеської області Євгена Борисова. Приморський районний суд Одеси ухвалив рішення про обрання йому запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 20 мільйонів гривень. Справу, що триває вже понад рік, уважно відстежують журналісти, громадськість і юристи, адже вона віддзеркалює складні моральні, правові та соціальні аспекти воєнного часу.
Засідання суду, яке тривало з 3 жовтня, стало своєрідною кульмінацією низки кримінальних проваджень, у яких фігурує Борисов. Його звинувачують у самовільному залишенні військової частини — порушенні, яке для військовослужбовця має особливо серйозні наслідки. Захист заявив про намір оскаржити це рішення, підкреслюючи, що у справі є численні процесуальні недоліки та суперечності.
Адвокат Андрій Война, коментуючи рішення суду, зазначив, що команда захисту вже готує апеляційну скаргу. На його думку, визначена сума застави є непропорційно великою, а саме провадження — політизованим. Утім, суд залишився непохитним, зазначивши, що запобіжний захід підлягає оскарженню протягом п’яти днів.
Наступне слухання призначене на 19 листопада. Очікується, що воно стане вирішальним для визначення подальшої долі Борисова. Його справа стала тестом не лише для судової системи, а й для суспільного запиту на справедливість у час, коли країна переживає найважче випробування у своїй сучасній історії.
Від службових кабінетів до лав підсудних
Євген Борисов — постать, яка в останні роки неодноразово потрапляла в центр публічних скандалів. Його ім’я стало відомим широкому загалу після журналістського розслідування “Батальйон Іспанія”, опублікованого у 2023 році. Тоді з’ясувалося, що родина начальника Одеського обласного військкомату під час активних бойових дій придбала нерухомість і автівки на узбережжі Іспанії загальною вартістю у мільйони доларів.
Це розслідування викликало хвилю обурення в суспільстві. Громадяни, які щодня спостерігали за трагедіями війни, не могли залишитися байдужими до повідомлень про розкішне життя військового чиновника за кордоном. Борисова тимчасово перевірили в межах службового розслідування, однак тоді підстав для його відсторонення не виявили.
Після цього президент Володимир Зеленський особисто доручив головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному звільнити Борисова з посади. Так розпочався його стрімкий шлях від впливового посадовця до обвинуваченого у кількох кримінальних провадженнях.
Державне бюро розслідувань відкрило низку справ, серед яких — звинувачення у підробці документів, що дозволили Борисову отримати статус пораненого під час захисту країни. Це звинувачення стало одним із найболючіших моментів у суспільному сприйнятті справи, адже подібні дії підривають довіру до всієї системи військових привілеїв.
20 мільйонів гривень як символ недовіри
Сума застави, визначена судом, вражає навіть у контексті української судової практики. Двадцять мільйонів гривень — це не лише фінансовий тягар, а й символічний маркер глибокої недовіри до колишнього посадовця. Таке рішення демонструє прагнення суду не просто забезпечити присутність обвинуваченого на засіданнях, а й дати сигнал суспільству: час безкарності минув.
Юристи наголошують, що подібні суми вказують на вагомість доказів і серйозність звинувачень. Для порівняння, середня застава у справах подібного типу зазвичай не перевищує декількох мільйонів гривень. Водночас суд врахував і той факт, що Борисов має закордонні зв’язки та фінансові можливості, які можуть дозволити йому ухилитися від правосуддя.
Захист, своєю чергою, вважає, що рішення суду порушує принцип рівності сторін. Адвокати стверджують, що підозра у самовільному залишенні частини не може бути підставою для настільки високої застави. Проте суспільна увага до фігури Борисова робить будь-яке рішення суду політично значущим.
Ця ситуація висвітлює глибшу проблему: українське суспільство прагне прозорості, але водночас очікує від суду рішучості. У справі Борисова ці дві вимоги зіткнулися лоб у лоб, створивши моральну дилему між правовими процедурами та емоційним запитом на покарання.
Чотири провадження — одна історія падіння
Станом на сьогодні Борисов фігурує у чотирьох окремих кримінальних справах. Кожна з них стосується різних епізодів його діяльності, проте всі разом складають картину зловживання владою, особистих вигод і системного безконтролю.
Останнє з розслідувань Державного бюро розслідувань стосується підробки документів. Слідчі встановили, що Борисов нібито оформив довідку про поранення, щоб отримати статус учасника бойових дій. Якщо ці звинувачення підтвердяться, наслідки можуть бути суворими не лише для нього, а й для всієї системи військового адміністрування.
Кожна нова справа поглиблює тріщини у суспільній довірі. Люди, які щодня віддають життя на фронті, не можуть прийняти, що хтось використовує війну як інструмент для власного збагачення чи самозахисту. Саме тому справа Борисова виходить за межі юридичної площини — вона стала моральним маркером часу.
Цей процес показує, як легко у воєнний період можна втратити людську гідність, коли влада й гроші стають важливішими за честь. У суспільній уяві Борисов тепер не лише колишній чиновник, а символ системної деградації, яка з’їдає довіру зсередини.
Випробування для судової системи
Справу Борисова часто називають лакмусовим папірцем для української судової системи. Вона має показати, чи здатна держава карати не лише простих порушників, а й тих, хто стояв при владі.
Для суддів і прокурорів це рішення є не просто правовим кроком — воно формує прецедент. У суспільстві, де довіра до судів роками залишалася мізерною, кожна така справа може змінити сприйняття правосуддя.
Проте не менш важливо, щоб цей процес не перетворився на політичне шоу. Правосуддя має залишатися поза емоціями, навіть тоді, коли громадський тиск є потужним. Якщо суду вдасться дотриматися цього балансу, справа Борисова може стати прикладом відновлення довіри до судових інститутів.
Післямова: урок для суспільства
Справу Євгена Борисова можна розглядати як історію про відповідальність, яка приходить невчасно, але неминуче. Вона змушує суспільство знову поставити питання: де проходить межа між службовим обов’язком і людською совістю?
Борисов, який колись стояв на чолі обласного військкомату, сьогодні опинився у центрі судового шторму. Його особиста драма стала символом ширшої проблеми — боротьби за очищення державної системи.
Справедливість не приходить швидко, але саме такі історії змушують її рухатися. І чим довше триває цей шлях, тим більшим є суспільний запит на правду, яка не боїться імен, посад чи титулів.
