Швеція чітко заявила, що остаточне рішення про участь у майбутньому європейському винищувачі нового покоління ухвалить не раніше 2028–2030 років. Міністр оборони Паль Йонсон підкреслив: країна робитиме ставку на збереження власних інженерних можливостей, що дозволяють створювати сучасні бойові літаки.
Проблеми у проєкті Future Combat Air System (FCAS), який розробляють Франція, Німеччина та Іспанія, відкривають для Стокгольма простір для маневру. Якщо перемовини Парижа й Берліна з Dassault не дадуть результату, саме Швеція може стати важливим партнером у європейській авіаційній обороні.
Йонсон наголосив, що новітні Gripen E залишатимуться на службі принаймні до 2050 року. Таким чином, Швеція зберігає суверенну оборонну стратегію, що дозволяє пристосовувати техніку під власні потреби. «Це унікальне право для країни з населенням у 10 мільйонів — і ми його збережемо», — заявив міністр.
Водночас Стокгольм не приховує готовності до партнерства, адже співпраця у військовій сфері «в ДНК Швеції». Але навіть за спільних проєктів держава не готова втратити контроль над конструкторськими компетенціями.
Оборонна політика Швеції тісно пов’язана з новими вимогами НАТО. Країна планує досягти рівня витрат у 3,5% ВВП на базову оборону та ще 1,5% на суміжні інвестиції вже до 2030 року. Це суттєво швидше за більшість союзників, які відтермінували ці показники до середини 2030-х.
Разом із тим Йонсон відкинув ідею спільних оборонних облігацій ЄС, просуваєму Францією. На його думку, це повинно залишатися сферою національної відповідальності. Він також заявив, що Єврокомісія не повинна контролювати спільні закупівлі — цим мають займатися структури НАТО чи Європейське оборонне агентство.
Ще одна гостра тема — підтримка України. За словами Йонсона, не всі європейські країни «підкріплюють слова діями», а основний тягар несуть Скандинавія, Балтія, Німеччина та Нідерланди. Швеція входить до п’ятірки найбільших донорів Києва, і міністр прямо заявив, що «волів би бути в кінці списку, а не на його вершині».
Відносини з США також залишаються у фокусі. Йонсон попередив: Європі слід готуватися до поступового зниження американської військової присутності, адже Вашингтон дедалі більше концентрується на Індо-Тихоокеанському регіоні. Це означає, що саме європейські держави повинні посилити конвенційну відплатну спроможність, інвестуючи у космічні технології, далекобійні засоби ураження та транспортну авіацію.
Таким чином, позиція Стокгольма демонструє подвійну стратегію: з одного боку — відкритість до міжнародної кооперації, а з іншого — тверду рішучість зберігати власну незалежність у ключових оборонних технологіях. Це сигнал для всіх учасників НАТО і ЄС: Швеція бачить себе не лише як союзника, а й як самостійного гравця, здатного впливати на безпековий баланс у Європі.
