Закриті зустрічі між керівництвом ФБР і ключовим українським переговорником додали невизначеності до процесу, який і так тримається на нерві. Дипломати та посадовці говорять про новий канал, мету якого багато хто не розуміє.
За описом джерел, Рустем Умєров протягом останніх тижнів тричі літав до Маямі, де зустрічався зі Стівом Віткоффом у межах мирні переговори. Паралельно він мав закриті контакти з директором ФБР Каш Патель і його заступником Ден Бонджіно.
Сам факт таких розмов створив тривогу серед західних партнерів, бо вони не знають їхнього змісту. Частина співрозмовників припускає, що українська сторона могла шукати «прикриття» від потенційних звинувачень або зняти токсичні підозри.
Інша версія ще жорсткіша: новий канал може стати інструментом тиск США на Київ, аби той прийняв план Трампа з різкими поступками. У такій логіці силовий контакт працює як важіль психологічного та політичного примусу.
Посол України у Вашингтоні підтвердила сам факт зустрічей і заявила, що йшлося про питання нацбезпеки, які не розкриватимуться публічно. Представник ФБР також говорив про спільні інтереси у сфері безпеки та правоохоронної взаємодії.
Водночас у ФБР визнали: у одній із розмов згадувалася «біло-комірцева» корупція в Україні, хоча, за їхньою версією, це не було головною темою. Американська сторона назвала натяки на «неприпустимість» зустрічей безпідставними.
Контекст підсилює підозри, бо обидва керівники ФБР раніше робили публічні заяви, критичні до Києва. Каш Патель ставив під сумнів масштаби допомога США і закликав перевіряти, чи не було зловживань.
Ден Бонджіно, у свою чергу, звинувачував Зеленського в нібито прикритті історій, пов’язаних із сином Джо Байдена. Такі позиції перетворюють будь-який приватний контакт на політичний символ, навіть якщо формально йдеться про «рутинні» розмови.
Білий дім пояснює ситуацію просто: посадовці США регулярно контактують із партнерами щодо спільних питань безпеки, а команда президента веде переговори і з росіянами, і з українцями. Вони стверджують, що критики просто не мають доступу до повної картини.
Офіс Зеленського у відповідь відкидає спроби звести все до теми корупції, називаючи таке трактування некоректним. Але саме корупційний скандал робить цю історію вибуховою, бо він накрив українську політику у найгірший момент.
Україна переживає наймасштабнішу корупційну кризу з 2019 року, за описом слідства, із підозрами щодо викрадення 100 мільйонів доларів у енергосекторі через схеми та «відкати». Серед фігурантів називають людей із близького кола влади.
Окрема лінія — відставка високопоставленого посадовця після обшуку його будинку та звинувачення проти ще одного колишнього союзника влади у отриманні мільйонних «відкатів». На цьому тлі будь-яка поїздка переговорника до США з «таємними зустрічами» виглядає підозріло.
Додаткове питання — чи може сам Умєров потрапити в орбіту розслідувань, особливо якщо антикорупційні органи розширять фокус на оборонний сектор. Він раніше очолював Міноборони, а нині має роль радника з нацбезпеки та переговорника.
Критики в Україні прямо кажуть: тримати переговорника «під тінню» підозр — безвідповідально. Вони вважають, що людина з таким багажем не має вести фатальні переговори, поки не знято всі питання.
Захисники Умєрова говорять протилежне: він сильніший комунікатор із американцями, має добру англійську й спокійний стиль. На їхню думку, це важливо, бо попередні ключові контактери Києва викликали більше напруження у Вашингтоні.
Окреме занепокоєння викликає роль ФБР у зовнішньополітичному треку. ФБР роками співпрацювало з НАБУ, допомагаючи боротися з системною корупцією. Але високорівневі контакти директора ФБР із переговорником з миру — нетипова практика.
Саме нетиповість і породжує питання: для чого залучати силовий контур саме зараз, коли переговори про завершення війни входять у найкритичнішу фазу. Коли канал незрозумілий, його легко використати для політичних торгів.
Переговори йдуть під прямим тиском, бо США намагаються швидко закрити війну, а Київ боїться «миру ціною держави». У пропозиціях обговорювалися територіальні поступки та сценарії, де Україна відходить із частини Донбас, зокрема Донеччини.
Зеленський публічно відштовхує логіку «віддати щось заради миру», наполягаючи на праві не поступатися територіями. Але паралельно реальність фронту погіршується: російські війська просуваються на сході, а країна відчуває дефіцит боєприпасів і людей.
На тлі цього Росія посилює удари по енергетиці, провокуючи відключення і страх важкої зими. Переговори стають не лише політичними, а й соціальними: втома суспільства зростає, але й ціна поганого миру залишається неприйнятною.
Трамп, за наведеними заявами, прямо говорить, що терпіння вичерпується, а відмова від торгу за землю може завершитися ще більшими втратами на полі бою. У такій атмосфері будь-який бекченел сприймається як підготовка до «дотиску».
Є ще одна чутлива грань: розмови про вибори в Україні. Через воєнний стан вибори відкладені, але корупційні скандали породжують заклики до оновлення влади. Це створює вікно для зовнішнього тиску, якщо партнер натякає на «легітимність».
Коли переговорний процес змішується з правоохоронними сигналами, ризик подвійного шантажу стає реальним. Києву потрібно зберігати довіру партнерів, але не дозволити, щоб антикорупційна тема стала інструментом примусу до невигідного миру.
Для Заходу це теж проблема: якщо союзники не розуміють, хто й про що домовляється, росте хаос у координації. Чим більше каналів і посередників, тим легше виникають «різні версії одного плану» і взаємні підозри.
Головний наслідок таких історій — ерозія довіри всередині коаліції. Навіть якщо зустрічі були невинними, їхня закритість працює проти України, бо дає підстави говорити про торги навколо корупції та поступок.
Далі ситуація розвиватиметься за двома траєкторіями. Або сторони публічно зафіксують рамки взаємодії і знімуть токсичні трактування, або «таємні канали» стануть нормою і перетворять переговори на гру важелів.
Якщо другий сценарій переможе, Україна ризикує опинитися між фронтом і ультиматумами, де кожен контакт із силовиками США інтерпретуватиметься як сигнал про згоду на поступки. У такій реальності прозорість стає частиною оборони.
