Протягом останніх півтора року європейські спецслужби одна за одною викривали неонацистські осередки. Вони відрізнялися масштабом і рівнем організації: від озброєних груп до поодиноких радикалізованих підлітків. Але у справі кожного з них з’являлася одна й та сама нитка — зв’язок із мережею The Base, яка діє переважно онлайн.
Ця організація поширює ідеологію білої переваги, закликаючи до насильства, саботажу та створення умов для «расової війни». Її стратегія — не централізована структура, а розпорошена мережа, де радикалізація відбувається через Telegram-канали, меми та закриті чати. Саме така модель робить її стійкою до правоохоронного тиску.
Особливу тривогу викликає те, що після серії арештів у США у 2020 році організацію вважали ослабленою. Проте нові справи у Великій Британії, Іспанії, Італії та Нідерландах демонструють її відновлення. У Британії підлітка засудили за участь у The Base після того, як він планував напад із метою «розпалити расову війну».
За попереднім аналізом Дейком, відродження The Base є симптомом ширшого тренду: транснаціональні екстремістські мережі дедалі частіше функціонують як децентралізовані цифрові екосистеми, які складно ліквідувати навіть після фізичних арештів їхніх учасників.
Ключовою фігурою в історії The Base залишається Рінальдо Наззаро — американець, який, за даними Europol, стоїть за створенням групи. Він проживає в Росії, що фактично робить його недосяжним для західних правоохоронних органів. Сам Наззаро заперечує зв’язки з російськими спецслужбами і стверджує, що група нібито пропагує «самозахист», а не тероризм.
Втім, експерти дедалі частіше говорять про можливу симбіотичну взаємодію між радикальними мережами та геополітичними інтересами Кремля. За словами дослідників, навіть непряма підтримка — наприклад, надання притулку — вже створює умови для діяльності таких структур.
Особливо показовим є зміщення фокусу The Base після повномасштабної війни Росії проти України. Організація почала відкрито закликати до атак на українських політиків, інфраструктуру та державні інституції, що вписується у ширшу логіку гібридної війни.
Це створює новий тип загрози: поєднання екстремізму і геополітики. Якщо раніше ультраправі групи діяли переважно як внутрішній виклик для держав, то нині вони можуть ставати інструментом зовнішнього впливу — навіть без прямого контролю.
Окремою проблемою є правові обмеження. У США The Base досі не визнана терористичною організацією через складність балансування між безпекою та свободою слова, гарантованою Конституцією. Це створює асиметрію: у Європі група заборонена, тоді як у США її статус лишається невизначеним.
Водночас цифровий характер мережі ускладнює боротьбу. Радикалізація відбувається швидко і часто непомітно — через іронічні меми, закриті спільноти та алгоритми соціальних платформ. Молоді користувачі можуть переходити від пасивного споживання контенту до активної участі у підготовці насильства.
Приклад британського підлітка показує цю динаміку максимально чітко. Від першого повідомлення у чаті до зберігання зброї й вибухових матеріалів минуло лише кілька місяців. Така швидкість радикалізації є ключовим викликом для служб безпеки.
У стратегічній перспективі Європа стикається з подвійною загрозою. З одного боку — внутрішня дестабілізація через екстремізм. З іншого — можливе використання цих мереж у гібридних операціях, спрямованих на підрив довіри до держав і демократичних інститутів.
Саме тому питання The Base виходить за межі боротьби з неонацизмом як таким. Воно стає частиною ширшої дискусії про безпеку Європи, роль Росії у непрямих впливах і здатність демократій протистояти мережевим формам насильства.
У найближчі роки відповідь на ці виклики вимагатиме не лише поліцейських операцій, а й нових підходів до регулювання цифрового простору, міжнародної координації та раннього виявлення радикалізації. Інакше навіть розрізнені осередки можуть скластися у систему, здатну впливати на політичну стабільність континенту.
