У суботу зранку на площі Святого Петра зібралося надзвичайно багато людей: вони провели ніч у вуличних шатах і спальниках, аби з перших промінчиків сонця зайняти місце біля огорожі й віддати останню шану Папі Франциску. Попри офіційний формат державного похорону з червоними мантіями кардиналів і лавами глав держав, серед вірних панувала атмосфера народної молитви та особистої скорботи. Мігранти з Латинської Америки, Африки та Азії тримали прапори своїх країн і плакали, згадуючи перший візит Франциска на острів Лампедуза, де він підтримав тисячі людей, що шукали порятунку від війни й голоду.
На площі домінували кольори: хтось прийшов у футболці збірної Аргентини, хтось у національному вбранні Польщі чи в яскравих тканинах із Демократичної Республіки Конго. Паломники з Уганди й Танзанії, серед яких була медсестра Епіфана Лубангула, 53 роки, яка працює в Італії, тримала в руках плакат із написом «Ми з Сходу до Заходу – дякуємо Франциску». Сестра Франческа Бутрос із Єгипту зранку бігла до базиліки, прихопивши пляшку води та кульчики, щоб не пропустити жодного слова проповіді кардинала Джованні Баттісти Ре.
Скорботні урочисто попрощалися з Папою Франциском. П'єро Кручіатті
У безперервній тиші площі пролунав звук латинських та італійських читань, який іноді перебивали крики чайок і рев гелікоптерів над Ватиканом. Велетенські екрани вирізнялися на тлі колонад, що обрамляють площу, дозволяючи навіть тим, хто стояв на задніх рядах, побачити крихітний фрагмент труни, прикрашеної біло-золотистими тканинами. Коли камери показали Президента України Володимира Зеленського, який підійшов до свого місця, натовп вибухнув оплесками, а на обличчях з’явилася надія, що після Франциска світ почує голос справедливості й миру.
Серед тисяч молільників молодий уродженець Ель-Сальвадора Вірджинія Муньос Рамірес відійшла вбік, щоб зі спокоюю сказати: «Папа був для нас не просто понтифіком, а батьківською фігурою, опорою для мігрантів. Він говорив про нас, захищав наші права». Українка Юлія Вербицька з Харкова приїхала до Вічного міста, щоб особисто подякувати Франциску за підтримку біженців із Донбасу. Вона зізналася: «Я не спала дві доби, але, коли побачила його труну, відчула, ніби він попрощався зі мною особисто».
У виступі кардинала Ре згадка про Лампедузу викликала овації: понтифік першим попрямував туди, де десятки тисяч людей шукали притулку від голоду та війни. «Франциск віддавав себе без міри, особливо тим, хто опинився на краю суспільства», — промовив ієрарх, стоячи перед колосальним образом Святого Петра. Ці слова нагадали всім про десятки гуманітарних ініціатив, відділи Карітасу, мобільних клінік та безкоштовних притулків, які Франциск вважав своїм духовним спадком.
На тлі величних скульптур і обеліска площа нагадувала величезний концертний майданчик. Звукова система наростав голосом церковних хорів і відлунювала в кожному кутку. Коли з’явився кадр із труною, скиненою зі схилу східців базиліки, ніби кожен відчув вагу втрати. Водночас люди із світових столиць та невеличких сіл, з міст і з окраїни, згуртувалися в єдину родину віри.
Труна Папи Франциска в суботу Джеймс Хілл
Серед почесних гостей — королівські двори й президенти, але більшість панорами заповнили ті, хто вважав Франциска «своїм». Місцеві мешканці Риму, які звикли до туризму та урочистостей, зізнавалися: такого напливу паломників не було з часів Івана Павла ІІ. Волонтери мандрували між людьми з питною водою, парасольками та холодними рушниками. Лікарі й офіційні служби чергували біля огорожі, готові допомогти тим, кого перестало вистачати сил стояти.
Далі на площі виголошували молитви різними мовами: польською, іспанською, суахілі, бірманською — щоб кожному вірному було зрозуміло послання про милосердя та єдність. Антон, охоронець мильного заводу в Харкові, який став знайомим під час благодійної акції «Heart of Kharkiv», приїхав зі своєю дружиною спеціально до Риму. «Ми тут, щоб сказати: дякую за підтримку в найскладніші часи», — мовив він, приховуючи сльози.
Коли натовп підніс власні молитви й прохання, чекали лише одного сигналу: вибуху білого диму над Сікстинською капелою. Проте цього дня весь Ватикан замовк, побоюючись, що дим може озвучити точний результат не стільки виборів нового понтифіка, скільки універсальне завершення епохи Франциска. Замість анонсу новини натовп упокорився перед символом спільної втрати.
Право відспівати понтифіка мав кардинал Леонардо Сандрі, який в євангельській проповіді наголосив: «Ми втрачаємо учителя нерозділеної любові до бідних, але залишаємося з його прикладом жити далі». Слова «нехай міць віри й справедливості залишиться з вами» стали останнім обіймами для вірян, які стояли під пекучим сонцем і дивилися наверх, немов прагнули побачити обличчя святого.
Кортеж Папи Франциска проїжджає повз Колізей у Римі в суботу. Джанні Сіпріано
Після завершення служби кардинали спустилися сходами базиліки у червоних мантіях, утворивши потяг, що поволі покинув площу. Люди з жалобними серцями почали розходитися: хтось обіймав сусіда, хтось тихо співав із молитвами «Ave Maria». Площа Святого Петра залишилася майже порожньою, коли останні лучі сонця освітлювали порожні лави й білі мармурові плити під ногами.
У повітрі зависла тиша: поруч із великим Ватиканським обеліском лишилися лише свіжі квіти та тихі шепоти тих, хто ще не міг повірити в кінець ери Франциска. Проте вже за кілька днів увага вселенської церкви переключиться на конклав, де кардинали з різних країн вирішуватимуть, хто стане наступником Франциска та чи зможе новий Папа продовжити його спадок захисника знедолених і голос справедливості для мільйонів вірян.
Тисячі людей, які не потрапили на площу Святого Петра на похорон, вишикувалися на вулицях центру Риму в суботу. П'єро Кручіатті
