Усі війни колись закінчуються, і здебільшого — за столом переговорів. Але коли Дональд Трамп і Володимир Путін зустрінуться на базі Ельмендорф-Річардсон в Алясці, сценарії розвитку подій виглядають абсолютно непередбачуваними. Це перший очний діалог американського та російського лідерів із початку вторгнення РФ в Україну три з половиною роки тому. Обидва підходять до нього впевненими у власній здатності впливати на ситуацію та один на одного.
Трамп публічно заявив, що якщо на підсумковій пресконференції він з’явиться сам, це означатиме провал домовленостей. Водночас він не виключив, що в разі прогресу може залишитися в Алясці та запросити Володимира Зеленського для тристоронньої зустрічі. Але навіть у найкращому випадку домовитися про завершення найбільшої війни в Європі з 1945 року за один раунд переговорів малоймовірно.
Основна розбіжність виходить далеко за рамки ліній кордонів. Путін послідовно заперечує право України існувати в нинішніх межах, вважаючи схід країни «історично російським». Це фундаментальна позиція, яка стала виправданням для війни, що вже забрала понад мільйон життів. Перед Трампом постане ключове питання: залишитися «нейтральним арбітром» чи зайняти чітку позицію на боці України.
Колишній посол США при НАТО Ніколас Бернс попереджає: Путін прагне змусити Вашингтон тиснути на Київ, щоб той погодився на територіальні поступки, обмеження армії та навіть відкат позицій НАТО у Східній Європі. Такий сценарій, на його думку, не лише узаконив би агресію, а й міг би спричинити кризу в самому Альянсі та поставити під сумнів його єдність.
Перше випробування — питання припинення вогню. Україна та її європейські союзники наполягають: без перемир’я будь-які переговори беззмістовні. Путін, чия армія останнім часом робить поступ на фронті, може використати тему перемир’я для затягування часу, зберігаючи простір для ескалації.
Ще більш чутливе питання — так звані «обміни територіями». Трамп неодноразово припускав можливість таких домовленостей, що викликає тривогу в Києва та Європи. Вони побоюються, що Вашингтон може погодитися на передачу Москві територій, яких та не змогла захопити військовим шляхом, в обмін на інші символічні або економічні поступки, зокрема контроль над Запорізькою АЕС.
Додатковим каменем спотикання стане майбутнє НАТО. Вже в перший місяць нового президентського терміну Трамп заявив, що питання членства України в Альянсі можна «забути», що різко контрастує з офіційною позицією НАТО. Такий сигнал міг підживити агресивні наміри Кремля, який вбачає в розширенні Альянсу загрозу власним інтересам.
Путін, своєю чергою, прагнутиме розширити порядок денний, додавши економічні теми: від доступу США до російських ресурсів, включно з рідкоземельними металами, до потенційних спільних проєктів у регіонах, які Росія вже оголосила «своїми». Це може апелювати до бізнес-інстинктів Трампа й відвернути увагу від жорстких безпекових питань.
Ще одна можлива «приманка» від Кремля — нова ядерна угода, яка могла б замінити договір New START, термін дії якого спливає в лютому. Путін обережно заявив, що домовленості в цій сфері могли б створити «довгострокові умови миру» між країнами. Для Трампа це шанс заявити про стратегічний прорив, навіть якщо поступки щодо України будуть значними.
Ризик у тому, що прагнення швидкого результату та гучних заголовків може переважити стратегічні інтереси. Для України це означатиме небезпеку отримати угоду, яка закріпить окупацію та обмежить її суверенітет. Для НАТО — випробування на єдність і здатність протистояти авторитарним викликам.
Таким чином, саміт в Алясці — не просто дипломатичний епізод, а момент, що може визначити безпекову архітектуру Європи на десятиліття вперед. І від того, яку версію Трампа — прагматичного переговорника чи імпульсивного «дизайнера угод» — побачить Путін, залежить, чи наблизиться світ до миру, чи опиниться на порозі нової ескалації.
