Після початку масштабних ударів США та Ізраїлю по Ірану 28 лютого 2026 року головним питанням стало не лише те, як завершиться війна, а й скільки вона триватиме. Президент США Дональд Трамп від самого початку давав суперечливі сигнали щодо тривалості кампанії.
У перші дні конфлікту американська адміністрація намагалася переконати громадськість, що операція не перетвориться на ще одну затяжну війну на Близькому Сході. Проте різні заяви президента, Пентагону та Білого дому створили картину нестабільної стратегії.
Водночас сама війна швидко вийшла за рамки короткої військової операції. Іран почав відповідати ударами по американських базах і союзниках США у регіоні, а енергетичні ринки миттєво відреагували стрибком цін на нафту та газ.
За попереднім аналізом Дейком, коливання у риториці Вашингтона пояснюються не лише військовою динамікою, а й політичними розрахунками. Білий дім одночасно намагається демонструвати рішучість у війні з Іраном і уникнути асоціацій із тривалими американськими кампаніями в Іраку чи Афганістані.
Перші прогнози щодо тривалості конфлікту з’явилися вже 1 березня. Трамп заявив, що операція США та Ізраїлю може тривати приблизно чотири-п’ять тижнів. Президент також зазначив, що кампанія «не буде складною», хоча не уточнив, які саме політичні зміни в Ірані вважатимуться перемогою.
Однак уже наступного дня у Пентагоні пролунали більш обережні оцінки. Міністр оборони США Піт Гегсет заявив, що операція може зайняти від двох до восьми тижнів. При цьому він наголосив, що ця війна не стане «безкінечним конфліктом» за типом американських інтервенцій минулих десятиліть.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн водночас попередив, що кампанія не є одноразовою операцією. За його словами, досягнення військових цілей вимагатиме часу, а Сполучені Штати мають бути готові до втрат.
У той самий період сам Трамп знову змінив тон. Він заявив, що США вже випереджають запланований графік операції, але водночас підкреслив, що американські сили можуть вести кампанію «стільки, скільки буде потрібно».
Ще різкіший поворот відбувся 6 березня. У соціальній мережі Truth Social президент заявив, що єдиним можливим результатом війни має стати «безумовна капітуляція Ірану». Така риторика фактично розширила цілі кампанії — від обмежених ударів до потенційної зміни режиму.
Водночас офіційний Вашингтон намагався пом’якшити це формулювання. Прессекретарка Білого дому Каролін Лівітт заявила, що «безумовна капітуляція» означатиме лише досягнення військових цілей США, а не обов’язково формальну заяву з боку іранської влади.
До 7 березня Трамп знову повернувся до оптимістичної риторики. Після церемонії передачі тіл американських військових, загиблих унаслідок іранського удару по базі в Кувейті, він заявив журналістам, що США «значно перемагають у війні» і що кампанія буде короткою.
Президент також заявив, що американські сили «знищили цілу імперію зла», маючи на увазі іранські військові структури та союзні угруповання в регіоні. Однак ці слова суперечили повідомленням про продовження бойових дій та удари Ірану по військових об’єктах США.
9 березня риторика знову змінилася. В інтерв’ю CBS News Трамп заявив, що війна «майже завершена» і проходить значно швидше, ніж очікувалося. Після цієї заяви американські фондові ринки навіть продемонстрували короткочасне зростання.
Проте вже того ж дня на зустрічі з республіканськими законодавцями у Флориді президент говорив про необхідність «остаточної перемоги». Це формулювання знову відкрило питання про можливе розширення цілей війни.
10 березня керівництво Пентагону фактично підтвердило, що остаточні строки операції не визначені. Міністр оборони Піт Гегсет заявив, що саме президент визначає темп і масштаб військової кампанії.
За його словами, американці повинні розуміти, що операція не буде нескінченною, але водночас неможливо точно сказати, чи перебуває війна на початку, у середині чи наприкінці.
Подібну позицію висловила і прессекретарка Білого дому. Вона заявила, що саме президент США вирішуватиме, коли Іран перебуватиме у стані «безумовної капітуляції» і більше не становитиме прямої загрози.
У стратегічному вимірі така невизначеність може мати кілька пояснень. По-перше, Білий дім залишає собі простір для політичного маневру залежно від перебігу бойових дій. По-друге, адміністрація Трампа намагається уникнути передчасних обіцянок, які можуть виявитися нереалістичними.
Для союзників США та держав Близького Сходу це означає період стратегічної турбулентності. Регіональна безпека, енергетичні ринки та глобальна дипломатія тепер залежать не лише від військової ситуації, а й від політичних рішень у Вашингтоні.
У результаті війна між США, Ізраїлем та Іраном залишається конфліктом із відкритим фіналом. Попри заяви про швидку перемогу, сам характер риторики Білого дому свідчить, що остаточні цілі кампанії ще можуть змінюватися разом із розвитком подій на полі бою.
