Під час зустрічі в Овальному кабінеті з новим канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем президент США Дональд Трамп вперше озвучив пасивну модель врегулювання війни між Україною та Росією, порівнявши сторони з “дітьми, що шалено б’ються на дитячому майданчику” і вказавши, що іноді краще дати їм побитися ще трохи, доки вони не втомляться.
Така аналогія прозвучала після його телефонної розмови з Володимиром Путіним, що відбулася напередодні, і свідчить про зростаючі сумніви Трампа в можливості досягти швидкого миру, який він обіцяв укласти “за день” під час виборчої кампанії.
Мерц, який прагнув відновити сильну підтримку Києва з боку адміністрації США й домогтися більш рішучої позиції Вашингтона, натомість зіткнувся з нерішучістю президента. Трамп підтвердив, що в телефонній розмові з Путіним чітко заявив: “Не робіть цього, зупиніть це”, але зазначив, що “між ними занадто багато ненависті”.
Такий тон сприйняли як непряме погодження з правом Москви “відповісти” на нещодавню вражаючу операцію України проти російських стратегічних бомбардувальників, яка спричинила їх значні пошкодження та викликала різку обіцянку Путіна відповісти ударом.
У Вашингтоні та європейських столицях вже обговорюють наслідки цієї “пасивної” позиції. Представники адміністрації Трампа і союзники з G7 та НАТО побоюються, що публічна демонстрація нерішучості може підірвати моральний дух Києва і зменшити готовність партнерів до постачання сучасних систем ППО, необхідних для захисту цивільного населення від ракетних і дронових атак Москви. Ветерани зовнішньополітичного істеблішменту США попереджають, що висока ціна стримування може зрости ще більше, якщо агресія залишиться без гідної відсічі, а можливість ядерної ескалації продовжить зростати.
Після закінчення бесіди з Мерцем Трамп запевнив, що зустріч була “гарною”, але не призведе до “негайного миру”. Попри це, він заявив про готовність брати активну участь у майбутніх переговорах та про те, що ЄС, Канада й інші країни G7 продовжать докладати зусилля на саміті наприкінці червня. Однак уже зараз помітно, що Росія намагається використати цю риторику для легітимізації власних контрударів, сподіваючись отримати зелене світло на удари по українських цілях, які Кремль називає “відповіддю” на напади Києва.
У самому Кремлі висловили сподівання на твердішу заяву Вашингтона про засудження ударів по ядерному потенціалу РФ, проте Пеков, прес-секретар Путіна, вказав, що Москва “очікувала” від Трампа принаймні слова осуду терактів проти стратегічних об’єктів. Російські політичні аналітики, зокрема Сергій Марков, вже інтерпретували позицію Трампа як “прихильність” до розташування Москви, стверджуючи, що Білому дому вигідно покладати провину за ескалацію на київську владу.
Президент України Володимир Зеленський, у свою чергу, наполягає на збереженні єдиного фронту союзників та закликає не знижувати тиск на Росію, доки вона не відведе війська і не погодиться на повне припинення вогню. Він наголошує, що лише потужні оборонні системи й чіткі сигнали санкцій можуть зупинити агресора, а відкладання подібних рішень з боку США ризикує дорого обійтися Україні та всьому євроатлантичному простору.
Попереду — дискусії на рівні G7 у Канаді та саміт НАТО в Нідерландах, де лідери мають вирішити, чи зможуть вони компенсувати дефіцит лідерства США під час правління Трампа. Від результатів цих перемовин залежить здатність західного світу зберегти консолідовану відповідь на виклики безпеки у Східній Європі та стримати подальшу агресію Росії.
