Погрози Дональда Трампа знову лунають над Перською затокою: якщо Іран рушить далі й підніме збагачення понад критичні 60 %, Сполучені Штати «без вагань» повторять удари по ядерній інфраструктурі, подібні до бомбардування Fordo, Натанца й Араку.
У Білому домі президент запевнив репортерів, що Тегеран, зазнавши колосальних збитків, «не повернеться до бомби найближчим часом», проте залишив собі простір для маневру: будь-які спроби запуску центрифуг IR-6 на повну будуть покарані.
На публіку Трамп демонструє впевненість: на його столі вже лежать плани наступних авіаударів, а Пентагон перекидає KC-46 та F-15E на бази у Катарі й ОАЕ, формуючи коридор для B-2 із тяжкою GBU-57. Приватно ж адміністрація намагається втримати баланс між залякуванням і можливістю «мега-угоди», яка б назавжди заморозила діяльність підземних каскадів.
Тегеран, у свою чергу, веде складну гру. Після бункерних бомб, що пробили вентиляційні шахти Fordo, країна втратила значну частину інфраструктури, але, за даними розвідки ЄС, зберегла близько 400 кг високозбагаченого урану невідомо де. Іранський посол в ООН вже пропонує віддати запаси під пломби МАГАТЕ або навіть вивезти за кордон в обмін на жовту пудру — демонстративний жест «мирних намірів».
У той-таки час парламент ухвалює закон, який зупиняє інспекції агентства та вимагає гарантій безпеки, а значить у дипломатії з’являється новий ґандшар: або США обіцяють не стріляти під час переговорів, або камера МАГАТЕ не зайде до жодного тунелю.
Зовні Тегеран грає на публіку. У Тегерані мітинги «Смерть Америці» змінюються акціями підтримки з портретами генералів ІКВІР, але всередині еліти розкол: технократи розуміють, що нові санкції знищать бюджет, а «ястроби» бачать у жорсткій лінії шанс зберегти контроль.
Президент Масуд Пезешкян, хоч і вважається поміркованим, мусить балансувати між погрозами Трампа й натиском радикалів, що вимагають «показати зуби» та відновити збагачення до 90 %.
Саме тому влада говорить двома голосами: у ДержТБ стверджує, що програма “цивільна”, а в кулуарах Рада нацбезпеки пришвидшує будівництво нової підземної лабораторії біля Секкеха, куди, на думку декого в Брюсселі, вже перемістили частину каскадів.
У цей час Ізраїль не приховує скепсису щодо миру. Посол Єхієль Лейтер на ABC заявив: «У нас є контингенції, які зупинять Fordo без американських бомб» — натяк на спецоперації «Шайєтет 13» та кібератаки на системи керування. Хоча Трамп і тримає MOP лише для власних літаків, ЦАХАЛ довів, що може паралізувати об’єкти ударами по трансформаторах і вентиляційних шахтах, чого достатньо, аби центрифуги перегрілись.
Такий варіант зручний адміністрації США: Ізраїль робить «чорну роботу», а Вашингтон зберігає офіційну дистанцію, задовольняючи ізоляціоністів серед виборців.
Європейці загнані в кут: Берлін і Париж бояться краху переговорів, але й «snap-back» санкцій за угодою 2015 року ще не запускали, сподіваючись переконати Тегеран повернутися під камери. Високі чиновники МЗС Німеччини кажуть: якщо Іран підніме збагачення хоч на процент, то автоматична процедура відновить усі резолюції ООН.
Тоді китайські й російські банки, які досі робили обхідні схеми з нафтодоларами, відступляться, а це вдарить по іранському бюджету кріпче, ніж бункерні бомби.
На тлі геополітичної шахівниці супутники Maxar знову ловлять вантажівки біля входу до Fordo; американські аналітики стверджують: це бетонні блоки, а не контейнери з UF6. Трамп посилається саме на це, спростовуючи побоювання, що запаси вже вивезли.
Однак OSINT-групи зазначають: шпальти тунелів могли зміцнювати для нових IR-9, здатних видати 50 SWU на ротор — у п’ять разів більше за IR-1. Якщо це так, то «вікно прориву» звузиться до 4–6 тижнів, і навіть авіаудар не гарантує повної зупинки.
Тож відлік іде по двох таймерах. На першому — політичний: чи залагодять дипломати формулу «запаси вивозять — обстріли стоп» до осені. На другому — технічний: чи встигне Іран потайки доробити підземний майданчик до моменту, коли Трамп втратить терпіння.
Президенту вигідно підвісити ситуацію: показати твердість, але уникнути затяжної війни перед виборами. Тегеран же розраховує, що Вашингтон не рискне новим фронтом після подвійного конфлікту з Росією й Хуті, і тому торгується до останнього.
У цій грі нерозголошеність — головна валюта. Якщо МАГАТЕ залишиться за дверима ще пів року, а Тегеран збереже старе паливо, будь-який «червоний світлофор» може спалахнути миттєво: достатньо політичного указу, аби довести високозбагачений уран до 90 % і просвердлити ще одну шпарину у режимі нерозповсюдження. І тоді, як сказав генерал Кеннет Маккензі, «фізика цілі» стане приводом до великої війни, у якій перший вибух може вирішити долю регіону на покоління вперед.
