Президент США Дональд Трамп в інтерв’ю Time, опублікованому в п’ятницю, повторив тезу, що «Крим залишиться за Росією», що стало черговим сигналом тиску на Київ у пошуках «швидкого миру». «Вони там уже давно, — заявив Трамп, маючи на увазі анексію 2014 року. — Люди здебільшого говорять російською. Але це не я віддав Крим — це зробив Обама». Подібні слова викликали гнів української влади, адже Володимир Зеленський не раз наголошував, що жодні поступки щодо територій не можуть бути предметом переговорів. «Це наша земля, земля українського народу», — сказав президент у відповідь у середу.
Між тим війна триває. У четвер російський дрон влучив у житловий будинок у Павлограді Дніпропетровської області, внаслідок чого загинули троє цивільних, серед яких дитина, та ще десятеро отримали поранення, повідомив голова обласної адміністрації Сергій Лисак. Одразу по тому Повітряні сили ЗСУ зафіксували удар 103 дронами «Shahed» та їхніми макетами по п’яти регіонах, але на Сумщині та Харківщині обійшлося без жертв. Такі атаки відбуваються майже щодня, тож українці не лише готуються відбивати штурм дронів, а й страждають від обстрілів мирних кварталів.
Одночасно Трамп висловив рідкісне зауваження на адресу Володимира Путіна після найбільшої за рік атаки на Київ: «Не подобається мені обстріл, дуже невчасно, Володимире — зупинися! Щотижня гинуть по п’ять тисяч солдатів». Під цим постом в Truth Social з’явилося заклик «Let's get the Peace Deal DONE!», але натомість переговори не лише не наближаються до успіху, а й загрожують різкою лавиною ультиматумів.
Москва продовжує наполягати на «спеціальних умовах» для України — визнанні анексії Криму, передачі чотирьох областей, відмові від вступу в НАТО, обмеженні ЗСУ та гарантіях для російськомовних громадян. Київ на це відповідає, що жодні територіальні поступки не обговорюються. «Ми від самого початку чітко дали зрозуміти: ніяких «червоних ліній» Кремль не порушить, — сказав президент Зеленський у промові. — Якщо хтось хоче миру, нехай відмовиться від агресії і санкцій».
Поки американський спецпосланець Стів Вітковф зустрічався з Путіним у Москві вже вчетверте з лютого, в Україні все більше говорять про «немає поступок» як єдину чесну позицію. Втім, вищі держчиновники визнають, що тиск Трампа «за сто днів на посаді» має на меті домогтися угоди до ювілейного строку, тож окремі посадовці за лаштунками скаржаться: «Американці говорять про тиск на Україну, але не кажуть, за які саме території йде мова».
Це породжує переконання, що Сполучені Штати можуть технічно заморозити військову допомогу, якщо домовленості не відбудеться. І це хоч і викликає занепокоєння в Києві, проте не ослаблює моральної стійкості: ЗСУ продовжують контрнаступ на півдні та сході, знищують російські склади боєприпасів та колони техніки. У недавніх днях українські війська ліквідували кілька опорників противника поблизу Херсона та знищили транспорт у Запорізькій області — демонструючи, що оперативна ініціатива лишається за ними.
Для міжнародної спільноти питання «Криму» та «зон тиші» стає символом дилеми: чи готовий Захід узаконити анексію у межах «замороженої» угоди, ризикувавши поставити під удар міжнародне право? Чи варто підтримувати жорстку лінію з непохитним непогодженням територіальних поступок, що може означати ще кілька років війни? У ЄС та НАТО публічно виступають на боці України, але за лаштунками обговорюють сценарії «тимчасової» заморозки фронту, що автоматично закріпили б за Кремлем контроль над Кримом та близько 20 % українських територій.
З огляду на різкість російських ударів по мирному населенню, в тому числі атаки на Київ із щогодинними ракетами та дронами, а також напади на школярів у Сумах під час Вербної неділі, будь-яке укріплення нинішніх ліній фронту часом подають як менше з двох лих. Проте Україна вважає, що повернення Криму є питанням національної гідності та стратегічної безпеки. Без контролю над півостровом неможливо гарантувати недоторканість українських портів — життєво важливих для експорту зерна та підтримки економіки.
Таким чином, заява Трампа «Крим залишиться за Росією» стала черговим викликом для Києва й партнерів, що відчувають потребу в чітких гарантіях безпеки, дієвій підтримці ППО та постійному фінансуванні оборони. Без таких передумов навіть найширші переговори про мир можуть обернутися лише перемир’ям, яке Кремль використає для консолідації вже завойованих територій. А для України єдиним прийнятним рішенням лишається «жодного сантиметра нашої землі», і доки це сприйматимуть як непоступність, доки російська агресія триватиме, втретє мирний процес стоятиме перед ризиком провалу.
Зрештою, ключові питання: чи зможуть Сполучені Штати відновити непохитність власної політики непоширення насильства й непідтримки анексій? І чи вистачить у міжнародної спільноти єдності та рішучості, щоб не допустити легалізації окупації Криму і тим самим не підривати світовий порядок? Від цих відповідей залежатиме, чи буде мир справедливим і стійким, а не лише тимчасовою зупинкою кровопролиття.
