Війна навколо Ірану може завершитися зовсім не так, як передбачали ще кілька місяців тому. Дональд Трамп дав зрозуміти, що Сполучені Штати розглядають не лише військове завершення протистояння чи дипломатичну угоду, а й значно масштабніший варіант — отримання впливу на іранські нафтові потоки.
Про це американський президент сказав журналістам під час перебування в Ірландії, де він брав участь у заході, пов’язаному з гольфом. Його слова привернули особливу увагу через порівняння з американською політикою щодо Венесуели.
Трамп заявив, що Вашингтон зрештою може вийти з війни з Іраном, однак залишив відкритим інший сценарій. За його словами, Сполучені Штати можуть вирішити залишитися та контролювати нафтову торгівлю за моделлю, яку він пов’язав із Венесуелою. Американський президент також наголосив, що втручання у венесуельську нафтову сферу, на його думку, принесло США значні економічні вигоди.
Ця фраза фактично відкриває зовсім інший вимір нинішнього протистояння. Іран володіє одними з найбільших у світі запасів нафти, а його енергетичний сектор має величезне значення не лише для внутрішньої економіки країни. Будь-яка спроба Вашингтона отримати прямий або опосередкований контроль над експортом іранської сировини неминуче зачепила б світовий енергетичний ринок.
Для США питання нафти має і внутрішньополітичний вимір. Трамп заявив, що розраховує на завершення війни з Іраном упродовж цього року. Водночас він припустив, що це може статися вже після проміжних виборів до Конгресу. Президент пов’язує завершення конфлікту з перспективою здешевлення пального для американських споживачів.
Ціна бензину в США традиційно залишається надзвичайно чутливою темою. Навіть невелике подорожчання пального здатне впливати на настрої виборців, адже дорожче паливо поступово відбивається на вартості перевезень, продуктів та інших товарів. Тому контроль над великими нафтовими потоками може розглядатися Вашингтоном не тільки як геополітичний інструмент, а й як спосіб посилити власні економічні позиції.
Водночас Трамп підкреслив, що не погодиться на будь-яку угоду заради самого факту завершення війни. Він заявив, що Сполученим Штатам потрібна саме «правильна» домовленість, яка відповідатиме їхнім інтересам. Таким чином, питання можливих переговорів залишається тісно пов’язаним із вимогами Вашингтона до Тегерана.
Окремої уваги заслуговує твердження Трампа про те, що Іран нібито прагне переговорів. Представники Тегерана це заперечували. Така розбіжність демонструє, наскільки різними залишаються позиції сторін і наскільки складно оцінити реальні перспективи дипломатичного врегулювання.
Якщо ж Сполучені Штати справді спробують впливати на експорт іранської нафти, наслідки можуть бути значно ширшими за двосторонній конфлікт. Іран є важливим учасником глобального енергетичного ринку, а будь-які перебої з постачанням або зміна маршрутів експорту можуть позначитися на котируваннях нафти. Особливо гостро це питання постає на тлі загальної нестабільності на Близькому Сході.
При цьому контроль над нафтовими ресурсами — надзвичайно складне завдання. Йдеться не лише про видобуток сировини. Потрібно враховувати морські перевезення, страхування танкерів, фінансові розрахунки, санкції, покупців і посередників. Навіть за наявності політичного впливу повністю керувати всією системою торгівлі було б надзвичайно важко.
Саме тому заява Трампа може бути не готовим планом, а сигналом про межі можливих дій США. Президент фактично демонструє, що Вашингтон не обов’язково розглядає завершення бойових дій як кінцеву точку своєї політики щодо Ірану.
Важливим залишається і приклад Венесуели, до якого звернувся американський лідер. Наприкінці серпня Трамп говорив про «історичну» нафтову домовленість між США та Венесуелою, яка, за його оцінкою, повинна сприяти зниженню вартості бензину для американців.
Тепер аналогічна риторика пролунала щодо Ірану. Це може свідчити про прагнення американської адміністрації розглядати енергетичні ресурси як один із ключових важелів зовнішньої політики.
Однак між політичною заявою та її реалізацією лежить величезна дистанція. Будь-яка спроба встановити контроль над іранською нафтою стала б надзвичайно серйозним міжнародним прецедентом і могла б викликати гостру реакцію інших держав, які мають економічні зв’язки з Тегераном.
Тому нинішні слова Трампа варто сприймати не лише як прогноз завершення війни, а й як попередження про можливу трансформацію американської стратегії. Якщо Вашингтон справді вирішить пов’язати завершення конфлікту з контролем над енергетичними ресурсами Ірану, боротьба за нафту може стати одним із головних сюжетів нової фази протистояння.
