Україна входить у нову фазу війни, де відстань у десятки кілометрів між позиціями вже не означає безпеку. Поле бою дедалі більше перетворюється на простір постійного спостереження, виявлення та ураження, у якому майже кожен рух може бути помічений і атакований.
Про це заявив командир 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ ЗСУ Євген Ласійчук під час виступу на зустрічі Yalta European Strategy. За його словами, нині суцільна зона ураження на окремих ділянках фронту сягає приблизно 30–40 кілометрів. Водночас найближчими місяцями ця відстань може зрости, і до кінця року, за прогнозом генерала, Україна зіткнеться з новою реальністю.
Йдеться не просто про зміну цифри на карті. Розширення так званої kill zone означає, що традиційне уявлення про передову дедалі швидше втрачає сенс. Якщо раніше найбільш небезпечною вважалася безпосередньо лінія бойового зіткнення, то тепер загроза поширюється далеко за межі окопів. Дрони, розвідка, засоби дистанційного ураження та системи наведення створюють багатошаровий простір, де поле бою перебуває під постійним контролем.
Саме тому наступний етап війни може вимагати не стільки збільшення кількості людей на передньому краї, скільки радикальної зміни способу ведення бойових дій. Ласійчук наголосив: вирішальною перевагою стає не сам факт наявності сучасної технології, а здатність швидко пристосовувати її до умов, які змінюються буквально щодня.
Це особливо важливо для України, адже технологічне протистояння давно перестало бути другорядним напрямом. Безпілотники стали невіддільною частиною бойових операцій — від розвідки та коригування до ураження цілей. Водночас змінюються й способи управління технікою. Віддалене керування дозволяє виконувати частину завдань без прямої присутності військовослужбовця у найбільш небезпечній зоні.
Саме тут виникає принципово нове питання: наскільки далеко може зайти заміщення людини машиною? За словами командира, Україна наближається до етапу, коли роботи зможуть частково виконувати функції військових безпосередньо в зоні бойових дій. Ідеться не про повну відмову від людей, а про поступове перенесення найбільш ризикованих завдань на технічні системи.
Такий підхід має очевидну мету — зменшити кількість людей, які змушені перебувати там, де ризик ураження стає надзвичайно високим. Якщо машина може провести розвідку, доставити необхідне, виконати інженерну роботу або діяти під вогнем замість військового, це потенційно зберігає життя та здоров’я особового складу.
Водночас технологічна перевага не виникає автоматично. Нові системи потребують операторів, програмного забезпечення, зв’язку, захисту від перешкод, швидкого ремонту та постійного вдосконалення. У реаліях сучасної війни техніка може застаріти за лічені місяці. Те, що сьогодні дає перевагу, завтра може стати звичною ціллю для протидії.
Саме тому слова Ласійчука про адаптацію мають особливе значення. Йдеться про своєрідну гонку швидкостей: одна сторона створює нове рішення, інша шукає спосіб його нейтралізувати, після чого виникає потреба у наступній розробці. Перемагає не обов’язково той, хто першим отримав найскладнішу систему. Важливішою стає здатність швидко навчатися, змінювати тактику та масштабувати ефективні рішення.
Розширення зони ураження понад 40 кілометрів також змінює вимоги до тилу. Безпечна відстань стає умовним поняттям. Переміщення техніки, робота логістики, евакуація та інші процеси мають враховувати постійну загрозу з повітря. Це означає, що прихованість, мобільність і розосередження стають не менш важливими, ніж кількість ресурсів.
Фактично йдеться про боротьбу не лише за територію, а й за можливість діяти на цій території. Чим ширшою стає зона постійної загрози, тим дорожчою стає помилка і тим більшого значення набуває кожна секунда між виявленням цілі та реакцією на неї.
Прогноз про понад 40 кілометрів до кінця року тому звучить не просто як військова оцінка. Це сигнал про те, що характер війни продовжує стрімко змінюватися. І головне завдання для Сил оборони полягає не в тому, щоб пристосуватися до нової реальності один раз. Потрібно створити систему, здатну змінюватися швидше за саме поле бою.
У цій новій реальності технології мають виконувати не символічну, а життєво важливу функцію — відводити людину якомога далі від найбільш небезпечних ділянок. Саме зменшення людських втрат, за словами Ласійчука, має залишатися одним із ключових орієнтирів. І якщо машини справді зможуть поступово перебирати на себе найризикованішу роботу, це стане одним із найважливіших напрямів розвитку української армії.
