Коли три роки тому перші російські ракети впали на Київ, музиканти Київського симфонічного оркестру ще готувалися до виступу. Вони репетирували Вагнера, не знаючи, що їхні скрипки, віолончелі та валторни скоро стануть не лише інструментами мистецтва, а й символами боротьби.
Серед них — Тетяна Мартинюк-Багрій, скрипалька, мати 14-річної доньки, вимушена біженка. Вона покинула Київ із родиною, як і більшість її колег, вирушивши спочатку до Львова, а потім до Європи. Спочатку оркестр знайшов прихисток у німецькому місті Гера, потім у Монгаймі-на-Рейні. Але що далі?
«Це життя, але я не можу сказати, що воно щасливе», — каже Тетяна. Її тіло тут, у Німеччині, а душа — в Україні, серед друзів і рідних, які досі прокидаються від повітряних тривог.
Оркестр на репетиції в Монгаймі-на-Рейні. Ксенія Кулєшова
Монгайм-на-Рейні: місто, що прийняло українських музикантів
Монгайм став для Київського симфонічного оркестру несподіваним притулком. Це невелике містечко з 40-тисячним населенням запросило музикантів на дворічну культурну резиденцію. У час, коли підтримка українських біженців у Європі почала слабшати, ця можливість була рятівною.
«Вони не просто гості. Вони наші брати і сестри», — каже Мартін Вітковскі, керівник місцевого культурного центру Monheimer Kulturwerke, що організував цю ініціативу.
Для 73 музикантів і їхніх родин це стало новою реальністю. Вони отримали офіційну роботу, фінансову підтримку та можливість виступати. Монгайм виділив на їхнє утримання майже 3 мільйони євро — значну суму, яка викликала питання серед місцевих жителів. Дехто вважав, що ці гроші варто витратити на вирішення внутрішніх соціальних проблем Німеччини.
Проте оркестр довів, що не є тягарем, а навпаки, приніс місту міжнародне визнання. Вони виступають на благодійних концертах, записують твори українських композиторів і нагадують світу про війну, яка все ще триває.
«Чи ми коли-небудь повернемося додому?»
Вимушене вигнання накладає відбиток на всіх музикантів.
Олексій Пшеничников, 25-річний скрипаль, зізнається: «Це цілий коктейль тривоги. Ти не знаєш, що буде завтра, не знаєш, коли зможеш повернутися».
32-річний віолончеліст Денис Карачевцев, який прославився своєю грою серед руїн Харкова, теж переживає розрив між минулим і теперішнім. Він розуміє скептицизм деяких німців щодо мігрантів, але впевнений: музика здатна зруйнувати стереотипи.
«Коли ми граємо, ми відкриваємо людям очі», — каже він.
До переїзду в Монгайм оркестр два роки провів у Гері, місті на сході Німеччини, де залишилася потужна проросійська громада.
Деякі місцеві мешканці відкрито демонстрували свою неприязнь до українців, а проросійські активісти навіть виходили на марші, протестуючи проти підтримки України. Це створювало напружену атмосферу.
Катерина Дем’янчук, 24-річна скрипалька, з болем згадує ті часи: «Як тільки ти казав, що ти з України, люди змінювалися на очах».
Врешті-решт, коли фінансування програми в Гері почало вичерпуватися, оркестр вирішив шукати інше місто для резиденції. Так вони опинилися в Монгаймі.
Комплекс у Монгеймі, де живуть музиканти київського ансамблю. Ксенія Кулєшова
Музика як дипломатія: як українські музиканти борються за свою країну
Коли російські ракети вдарили по Києву в лютому 2022 року, Київський симфонічний оркестр замовк. Але вже у квітні того ж року він почав європейське турне «Голос України», виступаючи у Варшаві, Берліні, Гамбурзі та інших містах.
Тоді вони не просто грали музику — вони несли світові правду про війну.
«Це було диво», — згадує Тетяна Мартинюк-Багрій. «В Україні музичне життя було заморожене, а тут ми знову могли грати».
Разом із Берлінською філармонією, яка надала оркестру інструменти та підтримку, Київський симфонічний став важливим культурним послом України у світі.
На Новий рік у Монгаймі музиканти грали традиційні українські колядки та вальси. Але навіть у святковій атмосфері їхні телефони безперервно сповіщали про нові обстріли в Україні.
«Найстрашніший момент — коли ти бачиш попередження про ракетний удар і не знаєш, куди він влучить», — каже Карачевцев.
Наближається третя річниця війни. Київський симфонічний оркестр готується до великого концерту в Монгаймі під керівництвом відомої української диригентки Оксани Линів.
Тетяна Мартинюк-Багрій молиться щоранку і щовечора. Її донька Олеся теж зберігає молитвеник у рюкзаку — одна з небагатьох речей, які вони взяли з дому.
«Світ втомився, навіть ми втомилися», — визнає Тетяна. «Але ми потребуємо перемоги і справедливості. Все, що ми можемо зробити, — це молитися і грати».
Репетиція в Монхаймі. «Зігравши лише кілька нот, ми можемо відкрити людям очі», – сказав Денис Карачевцев, віолончеліст оркестру. Ксенія Кулєшова
Українська музика як зброя у боротьбі за свободу
Музиканти Київського симфонічного оркестру змушені жити у вигнанні, але вони не полишають свою боротьбу. Їхні концерти — це не просто музика, це заклик до світу не забувати про Україну.
Чи повернуться вони додому? Це питання залишається без відповіді. Але поки оркестр звучить, Україна звучить разом із ним.
