В умовах повномасштабної війни в Україні, релігійний фронт став не менш важливим, ніж військовий. Українська греко-католицька церква (УГКЦ), особливо на Сході країни, не лише зберігає духовність, але й виступає активним гуманітарним і моральним осередком для тих, хто постраждав від російської агресії.
У місті Запоріжжя, за 40 кілометрів від лінії фронту, греко-католицькі монастирі служать прихистком для переселенців, військових і дітей, які втратили домівки через окупацію. Сестра Лукия Мурашко, ігуменя монастиря Ордену святого Василія Великого, розповідає: «Коли приходять нові діти, особливо маленькі, вони шукають обіймів і тепла — ми їм це даємо».
Греко-католики активно допомагають українським захисникам: доставляють гуманітарну допомогу, ліки, їжу, а також духовну підтримку. Ці ініціативи підкреслюють глибоку роль церкви як тилу у війні за незалежність.
УГКЦ залишається найбільшою католицькою конфесією в Україні — її чисельність сягнула понад 4 мільйони вірян. І хоча православ’я досі є домінуючим в Україні, частка греко-католиків поступово зростає, зокрема в східних областях, де традиційно переважали московські впливи.
За даними Центру Разумкова, у 2024 році близько 12% українців вважали себе католиками. Цей ріст особливо помітний на тлі зменшення довіри до Української православної церкви Московського патріархату, яку держава частково обмежила через зв’язки з Росією.
Після захоплення частини Запорізької області в 2022 році, російська окупаційна адміністрація заборонила діяльність УГКЦ і католицьких благодійних організацій. У грудневому указі йшлося про нібито співпрацю церкви із західними розвідками й зберігання зброї, що церква категорично спростовує.
Багато священників були арештовані або депортовані. Один із них — отець Олександр Богомаз, дев’ять місяців служив у Мелітополі під окупацією, допоки його не змусили покинути місто. «Ми служили, як могли, поки нас не депортували. Церква стала загрозою для росіян, бо не мовчала», — говорить він.
У листопаді 2022 року двох священників УГКЦ у Бердянську було заарештовано за сфабрикованими обвинуваченнями у зберіганні зброї. Звільнити їх вдалося лише в червні 2024 року в рамках обміну полоненими між Україною та Росією.
Міжнародна спільнота також звертає увагу на переслідування релігійних організацій Росією. Альянс IRFBA, підтриманий Держдепартаментом США, звинувачує РФ у вбивстві понад 60 священників різних конфесій і руйнуванні понад 600 релігійних об’єктів.
Інституція Донецкої екзархії УГКЦ, яка охоплює значну частину Сходу України, з 2014 року діє в екзилі з міста Запоріжжя. Понад 36 парафій залишились на окупованих територіях. Колишній єпископ Степан Менюк каже: «Мене вигнали з Донеччини ще 2014 року. З того часу я в Запоріжжі і чую від переселенців щодня історії втрат — життів, будинків, надії».
Російська православна церква, яка благословила війну в Україні, посилила релігійний підтекст конфлікту. Патріарх Кирил називає вторгнення «священною війною». У відповідь, Україна заборонила діяльність філії УПЦ (МП) і посадила її предстоятеля під домашній арешт.
Після початку вторгнення 2022 року греко-католицька церква посилила присутність в прифронтових районах. У Запоріжжі вона стала центром опору не лише морального, а й соціального. Діти, які втратили батьків або домівки, отримують не лише їжу та дах, а й психологічну допомогу та відчуття спільноти.
У червні сестри монастиря зробили торт для хлопця Євгена, якому виповнилося 15 років. Він утік із окупованого Мелітополя з матір’ю. Нині живе в гуртожитку в Запоріжжі й називає монастир своїм новим домом.
Попри численні репресії, священники і монахині залишаються вірними своїй місії. Як зазначає отець Богомаз: «Ми бачимо, як наших людей б’ють, вбивають, грабують — і ми стоїмо разом з ними».
Релігія в Україні, зокрема греко-католицизм, стала важливим елементом гуманітарної оборони. Вона підтримує мораль, допомагає пережити втрати і втриматися на духовному шляху навіть у найважчі часи.
Попри окупацію, бомбардування та заборони, греко-католицька церква продовжує боронити Україну — не зі зброєю, а зі словом, вірою та любов’ю до ближнього. Її місія — не лише молитися за мир, а й діяти там, де біль, темрява і втрати.
