Угорщина оголосила про призупинення поставок дизельного пального в Україну доти, доки не буде розв’язано проблему з перерваними поставками російської нафти до Угорщини й Словаччини трубопроводом «Дружба», який проходить українською територією. Міністр закордонних справ Петер Сійярто подає це як вимушений крок у відповідь на енергетичний збій.
Ключова подія в таймлайні — 27 січня 2026 року. Саме після цього, за даними української сторони, російські атаки пошкодили інфраструктуру «Дружби», через що транзит нафти в напрямку Центральної Європи був зупинений. Цю версію публічно озвучував глава МЗС України Андрій Сибіга, а також її описували міжнародні медіа.
Будапешт і Братислава, маючи тимчасові винятки з європейської заборони на імпорт російської нафти, натомість звинуватили Україну в навмисному затягуванні відновлення поставок — без оприлюднення доказів. Сійярто прямо назвав зупинку «політичним рішенням», яке нібито ухвалив президент України. Київ ці звинувачення відкидає.
Щоб знизити градус тривоги всередині країни, Угорщина паралельно підкреслює: запасів нафти вистачить більш ніж на три місяці, тож «енергетична безпека гарантована». Утім, сам факт переходу до «паливних важелів» проти України демонструє, що питання транзиту перетворилося на інструмент політичного тиску, а не суто технічну проблему.
На цьому тлі проявляється стратегічна відмінність Угорщини від більшості країн Європи: тоді як багато держав ЄС різко скоротили закупівлі російських енергоносіїв після лютого 2022-го, Будапешт зберіг — і навіть наростив — залежність від російської нафти й газу. Орбан роками повторює тезу, що різка переорієнтація «обвалить економіку», хоча частина експертів це заперечує.
Політичний контекст підсилює жорсткість заяв. В Угорщині наближаються вибори у квітні, які, за оцінками спостерігачів, можуть стати для Орбана найскладнішими за роки перебування при владі. На цьому тлі уряд розкручує антиукраїнську та антиєвропейську риторику, подаючи Україну як «ризик» для угорської безпеки і мобілізуючи електорат на протиставленні Брюсселю.
Паралельно Угорщина й Словаччина пробували знайти обхідний маршрут для російської нафти: вони зверталися до Хорватії з проханням прокачувати нафту, доставлену морем, через нафтопровід Adria до їхніх НПЗ. Загреб відповів відмовою і фактично поставив питання руба: «немає технічних виправдань, щоб будь-яка країна ЄС лишалася прив’язаною до російської нафти», а купівля барелів у Росії означає фінансування війни.
Для України ризик тут подвійний. По-перше, призупинення дизеля може створювати додатковий тиск на ринок пального в умовах війни. По-друге, історія з «Дружбою» підживлює політичний наратив, який Москва традиційно експлуатує: мовляв, Україна «перекриває енергію Європі», навіть якщо першопричиною була російська атака.
У сухому залишку це виглядає як ще один фронт — енергетичний. Пошкодження транзитної інфраструктури після 27 січня стало не лише технічною проблемою, а й тригером для взаємних звинувачень, внутрішньої передвиборчої гри в Угорщині та спроб нав’язати Україні додаткові умови в момент, коли тривають пошуки формули миру і Захід тисне на сторони конфлікту.
