Президент України Володимир Зеленський 29 червня 2025 року підписав указ, яким підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ щодо виходу України з Конвенції про заборону протипіхотних мін (Конвенція в Оттаві) від 18 вересня 1997 року.
Цей договір, ратифікований Києвом у 2005 році, забороняє виробництво, застосування, накопичення та передачу протипіхотних мін, а також вимагає їх знищення наявних запасів.
Головним мотивом для відкликання стали масштабні обстріли українських позицій та населених пунктів, у яких Росія активно використовує мінні поля як елемент стратегії «повільного виснаження» наших військ і мирних жителів.
Росія не є учасником Конвенції в Оттаві, тому вона не зв’язана її обмеженнями, тоді як Україна з 2005 року лишалася вразливою до російських мінних пасток.
Конвенція в Оттаві була прийнята за ініціативою країн-жертв мінних атак і запрацювала у березні 1999 року. Нині її підписали понад 165 держав, але до найактивніших прихильників та демонтажних програм належать європейські країни, які ще у квітні–червні 2025 року оголосили про намір вийти з договору в умовах побоювань перед подальшою агресією з боку Росії. Серед них — Польща, Фінляндія, Латвія, Литва та Естонія.
Проте остаточне відкликання із Конвенції в Оттаві потребує не лише указу Президента, а й схвалення Верховною Радою України. За регламентом, парламент має розглянути відповідний законопроєкт, що поверне Україні право застосовувати протипіхотні міни для захисту своїх кордонів у зоні бойових дій. Очікується, що дискусія в сесійній залі розпочнеться вже в липні, хоча точної дати поки не названо.
Для українського Міністерства оборони відкликання із Конвенції в Оттаві дасть змогу оперативніше застосовувати мінні загородження на підступах до ключових оборонних рубежів. Перш за все, це стосується донецького та запорізького напрямків, де в останні місяці противник активізував наступальні операції з переважанням піхоти та важкої техніки.
З точки зору міжнародного гуманітарного права, вихід із договору викликає суперечливі оцінки. Правозахисні організації, такі як Human Rights Watch і Amnesty International, неодноразово наголошували на шкоді для цивільного населення, яке страждає від мінних загроз не лише під час бойових дій, а й у мирний час. Проте у парламенті аргументують, що знищення власних мінних полів на окупованих територіях стане можливим лише після повернення контролю над усіма районами Донбасу та Кримом.
Країни НАТО, які вже анонсували вихід із Конвенції в Оттаві, аргументують рішення необхідністю зрівнятися з Росією та Китаєм, що не є учасниками цього режиму. У випадку України додатковим чинником стала гостра нестача сучасних засобів інженерного обладнання на фронті — безконтрольне розповсюдження мінних загороджень безсумнівно дасть змогу уповільнити пересування агресора вглиб території країни.
На тлі цих змін Міністерство оборони вже розробляє проєкт нової інженерної доктрини, яка передбачає стандарти встановлення протипіхотних мін, їхню паспортизацію та маркування GPS-координатами. Це дозволить у разі необхідності швидко зняти мінні поля після бойових дій і зменшити ризики для власних підрозділів та мирного населення.
Водночас Україна підтверджує свою відданість нормам міжнародного гуманітарного права та готовність знищити всі власні запаси наказом Президента після стабілізації безпекової ситуації. Таким чином, вихід із Конвенції є тактичним кроком у воєнних умовах, а не відмовою від ідеї мінного роззброєння в довгостроковій перспективі.
Отже, рішення Зеленського ініціювати вихід України з Конвенції в Оттаві — це реакція на реалії війни в Україні, спрямована на посилення національної безпеки та обороноздатності. Зараз усе залежить від парламентського процесу, який визначить, чи отримає країна законне право застосовувати протипіхотні міни для захисту своєї території. Незважаючи на критику з боку правозахисників, для української влади пріоритетом залишається ефективний захист громадян та відсіч агресору.
