Відновлення як рушій економічного зростання
Україна переживає безпрецедентний період відбудови, який поступово формує нову економічну модель. За даними звіту Центру економічної стратегії, обсяги будівельних закупівель у 2023–2024 роках сягнули 300 млрд грн щорічно, що відповідає приблизно 4% ВВП країни. Це показник, який був типовим і до війни, однак тепер він має зовсім інше значення — він став індикатором масштабної національної трансформації.
Голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади та регіонального розвитку, очільниця партії «Слуга Народу» Олена Шуляк зазначає, що упродовж наступного десятиліття частка будівельної галузі у ВВП може зрости до 10%. Така тенденція свідчить про перетворення відбудови на один із ключових двигунів української економіки.
Підрахунки фахівців демонструють, що загальна річна потреба у будівельних матеріалах становить близько 19,6 млрд доларів. Це включає як базові ресурси — бетон, арматуру, цемент, так і складні виробничі компоненти, наприклад скло або ПВХ. Таким чином, сектор будівництва не лише визначає темп відновлення, а й формує попит на промислову модернізацію.
Найбільшими напрямами використання коштів залишаються ремонт доріг, відновлення інфраструктури водопостачання, модернізація енергосистеми та реконструкція освітніх і медичних установ. Ці напрями забезпечують як короткострокову зайнятість, так і довгостроковий соціальний ефект.
Однак у Центрі економічної стратегії наголошують: майже половина видатків місцевих бюджетів на відбудову припадає на регіони, що зазнали найглибших руйнувань. Саме там формується основна потреба в новому житлі та відновленні критичної інфраструктури, а отже, саме там найгостріше відчувається нестача матеріалів.
Виробничий потенціал і дефіцит галузей
Україна має значний потенціал для власного виробництва будівельних матеріалів. За словами Олени Шуляк, до 90% від загальної потреби можна забезпечити внутрішніми потужностями. Найсильніші позиції спостерігаються у виробництві цементу, сталі, бетону, а також вікон і дверей. Це дає підстави говорити про самодостатність у ключових сегментах, які визначають темп відбудови.
Проте є й слабкі місця. Потужності з виробництва скла фактично відсутні, а в галузях гіпсу, асфальту та гіпсокартону вони обмежені. Така ситуація створює дисбаланс між попитом і пропозицією, що може гальмувати будівельні процеси. Наприклад, лише на бетон потрібно понад 2 млрд доларів щороку, на арматуру — 1,3 млрд, цемент — понад 700 млн доларів, а скло — близько 50 млн доларів.
Цей дисбаланс має двоякий ефект. З одного боку, він загрожує затримками у відновленні, з іншого — відкриває масштабні інвестиційні можливості. Будівництво заводу зі скла вартістю близько 100 млн доларів може стати прибутковим проєктом, оскільки попит на цей матеріал зростатиме щороку.
Виробництво в Україні не лише скорочує залежність від імпорту, а й створює нові робочі місця, розширює податкову базу та формує національний промисловий кластер. Це критично важливо в умовах післявоєнного відновлення, коли кожна гривня, вкладена у внутрішній сектор, має мультиплікаційний ефект.
Розвиток локального виробництва також допоможе скоротити логістичні витрати. Транспортування будматеріалів з інших країн ускладнює реалізацію проєктів і збільшує кінцеву вартість будівництва. Внутрішній ринок, навпаки, забезпечує стабільність постачань і контроль за якістю.
Економічна віддача та створення доданої вартості
Олена Шуляк наголошує, що широке використання українських будматеріалів може принести економіці майже 30 млрд доларів доданої вартості. Це результат, який не лише покриє витрати на відновлення, а й стимулює розвиток суміжних галузей — від металургії до транспорту.
За оцінками експертів, зарплати найманих працівників у секторі сягнуть 11,5 млрд доларів, а податкові надходження — понад 7,6 млрд. Зокрема, 3,4 млрд доларів спрямовуватимуться до Пенсійного фонду, що забезпечить соціальну стабільність і сталий розвиток. Таким чином, кожен крок у бік локалізації виробництва має комплексний соціально-економічний ефект.
Важливим аспектом є й залучення міжнародних партнерів. Вони фінансують низку інфраструктурних проєктів через Агентство відновлення, яке керує коштами для місцевих громад. Це дозволяє спрямовувати ресурси на житло, дороги, енергетику та критичні об’єкти. Водночас держава має створити умови для залучення приватних інвестицій у виробництво матеріалів.
Розвиток промислової бази стане гарантією, що кошти, які надходять від донорів і партнерів, працюють усередині країни, а не виводяться через імпорт. Такий підхід забезпечить самодостатність відбудови та сприятиме економічній незалежності України.
Не менш важливою є перспектива розвитку екологічного будівництва. Попит на енергоефективні та «зелені» матеріали зростає у всьому світі, і Україна може скористатися цим трендом. Створення таких виробництв дозволить не лише задовольнити внутрішній попит, а й інтегруватися у європейський ринок.
Вектор майбутнього: сталий розвиток через індустріалізацію
Відбудова України — це не просто процес відновлення зруйнованого, а можливість переосмислити економічну модель країни. Перехід від імпортозалежності до власного виробництва означає створення нової промислової екосистеми, орієнтованої на довгострокове зростання.
Держава має сприяти залученню інвестицій у ключові напрями: виробництво скла, цементу, сталі, бетону, а також розвиток інноваційних матеріалів. Водночас міжнародна допомога повинна бути спрямована не лише на фізичну відбудову, а й на модернізацію виробничих потужностей.
Поступове формування внутрішнього ринку будматеріалів забезпечить Україні економічну стійкість, нові робочі місця та податкові надходження. Це також зміцнить довіру іноземних партнерів, які бачать, що їхня підтримка використовується ефективно.
Як підкреслює Олена Шуляк, відновлення країни має базуватися на балансі: використанні наявних ресурсів, розвитку перспективних галузей та розумному імпорті лише того, що виробляти власноруч недоцільно. Саме такий підхід дозволить Україні побудувати не лише нові міста, а й нову економіку — сильну, стійку та орієнтовану на майбутнє.
