Геополітичний зиск Києва
Залучення США до української економіки може стати одним із ключових інструментів для підтримки країни на тлі невизначених безпекових перспектив. Ще у вересні 2024 року Зеленський сам запропонував тодішньому кандидату Трампу спільну розробку українських критично важливих ресурсів. Однак після перемоги на виборах Трамп почав вимагати значно більших поступок – зокрема, повернення $500 мільярдів, які Вашингтон витратив на підтримку Києва від початку повномасштабної війни.
Остаточний варіант угоди, за даними The New York Times, передбачає створення спеціального фонду, куди Україна передаватиме 50% доходів від майбутньої монетизації ресурсів. Частина цих коштів буде реінвестована в українську економіку, стимулюючи іноземні капіталовкладення.
Важливо, що вимога про компенсацію у розмірі $500 мільярдів зникла з тексту угоди. Це означає, що Києву вдалося частково відстояти свої економічні інтереси.
Чи є реальна вигода для України?
Головне питання – чи здатна Україна взагалі отримати значні доходи від видобутку мінералів у найближчому майбутньому?
- Невизначені масштаби ресурсів. Останнє повне картографування рідкісноземельних металів в Україні проводилося ще за радянських часів, і багато родовищ можуть бути економічно неефективними. Деякі з них взагалі знаходяться на окупованих територіях.
- Тривалий період розвитку. Запуск нових шахт, модернізація старих і відновлення енергетичної інфраструктури потребують років. За цей час світовий ринок може змінитися, а економічна доцільність угоди – зменшитися.
- Політичний маневр. Зеленський може розглядати угоду як тимчасовий захід. Якщо через кілька років у США зміниться президент, Київ матиме можливість переглянути контракт або взагалі відмовитися від нього. Це, фактично, стратегія, яку сам Трамп використовував у міжнародних переговорах.
Чому Росія незадоволена угодою?
Реакція Кремля на потенційну співпрацю України та США в сфері корисних копалин була передбачувано негативною. Володимир Путін навіть запропонував Вашингтону альтернативний контракт щодо мінералів – очевидно, намагаючись не допустити закріплення американських економічних інтересів у Києві.
Позиція Москви зрозуміла: якщо США стануть економічним бенефіціаром майбутніх українських ресурсів, це ускладнить спроби Росії повернути Україну у сферу свого впливу. Угоди, подібні до цієї, можуть слугувати не лише фінансовим інструментом, а й політичним важелем.
Безпекові ризики та відсутність гарантій
Попри певний економічний успіх у переговорах, головний недолік угоди для України – відсутність будь-яких безпекових гарантій.
Зеленський намагався зробити угоду залежною від зобов’язань США брати участь у контролі за дотриманням потенційного перемир’я з Росією. Однак адміністрація Трампа не підтримує військову присутність у Європі, тому цей пункт до фінального документа не потрапив.
Водночас сам факт економічної взаємодії між Києвом і Вашингтоном може стати стримувальним фактором для Росії. Інвестори у видобувну галузь не вкладатимуть кошти в країну, якщо є ризик нової агресії. Тож США, навіть без офіційних безпекових гарантій, будуть зацікавлені у стабільності України.
Висновок: тактичний успіх із довгостроковими ризиками
Україна, підписуючи угоду про видобуток мінералів, отримує кілька переваг:
- Відхід США від вимоги компенсації військової допомоги.
- Потенціал залучення іноземних інвестицій.
- Закріплення американських економічних інтересів, що ускладнює вплив Росії.
Однак відсутність гарантій безпеки та невизначеність щодо реальних доходів від угоди роблять її ризикованою. Київ грає в довгострокову гру, розраховуючи на зміну політичного клімату у США до моменту реального старту видобутку.
Чи буде ця стратегія успішною – покаже час. Але одне зрозуміло вже зараз: Україна змогла зменшити потенційні економічні втрати, зберігши простір для маневру в майбутньому.
