Андрій Єрмак повідомив, що українські військові разом із партнерами почали працювати над конкретними механізмами військової складової гарантій безпеки. Це підтверджує перехід від політичних декларацій до практичних кроків, які мають визначити формат захисту України у післявоєнний період.
За даними Reuters, у Вашингтоні вже відбулися консультації вузького кола військових експертів НАТО і США, які обговорюють можливі варіанти. Вони мають виробити рекомендації, які ляжуть в основу спільного пакету гарантій. Йдеться про координацію не лише на дипломатичному, а й на військовому рівні.
Політичні гарантії безпеки часто залишаються декларативними. Україна ж наполягає, що реальним стримуючим фактором для Росії стане саме військова складова: авіаційна підтримка, розвіддані, системи ППО, можливість швидкого реагування у разі нового вторгнення.
Мінські домовленості, підписані після боїв 2014–2015 років, не мали реальних механізмів захисту. Росія скористалася цим, щоб перегрупувати війська й готуватися до нового етапу агресії. Тепер Київ прагне уникнути повторення помилок: без зобов’язань союзників щодо військової підтримки жодна угода не має сенсу.
Єрмак підкреслив, що Україна розробляє план дій на випадок, якщо Росія знову почне затягувати переговори або зривати домовленості. Це означає підготовку до тривалого протистояння, у якому дипломатичні процеси можуть чергуватися з військовими ескалаціями.
Зустріч Зеленського з американським спецпосланцем Кітом Келлогом у Римі стала частиною координації з Вашингтоном. США залишаються ключовим гравцем у процесі створення гарантій. Їхня участь має вирішальне значення для надання військових технологій і ресурсів.
ЄС зацікавлений у стабільності України, але не готовий брати на себе всю військову ношу. Саме тому військовий компонент гарантій має бути спільним — американські ресурси, європейська логістика, українська армія як головна сила стримування.
Потенційні елементи гарантій
- Системи ППО та ПРО для захисту неба.
- Обмін розвідданими та супутникове спостереження.
- Постійна військова присутність у Чорному морі.
- Авіаційна підтримка в разі масштабного наступу.
- Фінансування модернізації української армії.
Це створить багаторівневу оборонну систему, яка зменшить шанси Москви на успіх у разі нового вторгнення.
НАТО та США побоюються, що занадто жорсткі гарантії можуть втягнути їх у прямий конфлікт із ядерною державою. Тому дискусії точаться навколо формулювань: чи йдеться про «повну оборонну підтримку», чи лише про «військову допомогу та стримування».
Для Києва важливо, щоб гарантії не перетворилися на новий «паперовий щит». Українське суспільство очікує, що союзники забезпечать реальний захист, а не лише декларації про солідарність. Це також фактор внутрішньої політичної легітимності для Зеленського.
Кремль традиційно затягує переговори, щоб виграти час на фронті. Тому Україна і союзники намагаються рухатися швидше, створюючи паралельні механізми військових гарантій ще до підписання будь-яких мирних угод.
Робота над військовим компонентом гарантій безпеки — це фактично нова архітектура оборони Європи. Вона може стати перехідним етапом між нинішнім статусом України та її майбутнім членством у НАТО. Якщо цей план буде реалізований, Київ отримає щит, що знизить ризик повторення масштабної агресії.
Заява Єрмака показує: Україна не обмежується дипломатією і формує реальний військовий щит разом із союзниками. Цей процес визначатиме, чи стане майбутня мирна угода справжнім гарантом безпеки, чи повторить долю Мінських домовленостей.
