Україна публічно подякувала Європейському Союзу за рішення надати 90 мільярдів євро підтримки на наступні два роки, попри те, що лідери ЄС не змогли погодити більш жорсткий і політично вибуховий варіант — фінансування за рахунок заморожених російських активів. Для Києва це не «ідеальний» сценарій, але життєво необхідний результат, який закриває найнебезпечніший ризик — провал фінансування вже у 2026 році.
Ставки для України і Європи були максимальними. Без нової фінансової допомоги ЄС Україна, за оцінками, могла зіткнутися з дефіцитом коштів уже у другому кварталі наступного року, що прямо б’є по здатності вести війну, утримувати бюджет і забезпечувати базову стійкість держави. Для ЄС це означало б наближення загрози російської агресії до власних кордонів — саме цього в Брюсселі прагнули уникнути.
Президент Володимир Зеленський назвав рішення «значною підтримкою», що посилює українську стійкість, і окремо наголосив на важливості того, що російські активи залишаються замороженими. У цьому є чіткий сигнал: навіть якщо гроші РФ поки не стали джерелом фінансування України, Європа зберігає важіль, який може бути використаний у майбутньому — як елемент репарацій або політичного тиску.
ЄС обрав найпростішу конструкцію — позичити кошти на ринках, замість запуску «репараційного кредиту» під російські резерви. Причина банальна: другий варіант виявився занадто складним юридично і токсичним політично, а час тиснув. У нічних переговорах лідери фактично обрали працююче рішення, яке можна реалізувати швидко, не занурюючись у довгі судові й фінансові війни.
Ключовим вузлом спротиву стала Бельгія, де зосереджена левова частка російських активів у Європі — близько 185 мільярдів євро. Брюссель вимагав гарантій від можливих фінансових і правових наслідків, включно з ризиками російської відповіді. Поки ці гарантії не сформульовані так, щоб задовольнити бельгійські страхи, план використання активів застрягає.
Українська дипломатія не приховує розчарування, але робить ставку на прагматизм. Заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця фактично сформулював головний принцип моменту: «ідеальне» не повинно зірвати «хороше». Це чесна позиція держави, яка воює: краще стабільний фінансовий міст на два роки, ніж красива концепція, що не проходить політичну реальність ЄС.
Росія, навпаки, сприйняла провал угоди щодо активів як власну перемогу. Представник Кремля Кирило Дмитрієв заявив, що нібито «перемогли закон і здоровий глузд», і назвав блокування використання резервів «ударом» по прихильниках жорсткої лінії в ЄС. Це показує головне: Москва боїться прецеденту, бо він відкриває двері до реальних репарацій і фінансової відповідальності за війну.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який просував ідею кредиту під російські активи, вимушено підтримав компроміс. Він позиціонує його як «погані новини для Росії», оскільки Україна отримує ресурс для оборони. Але сам факт, що Берлін не продавив план із активами, демонструє: навіть найбільші країни ЄС не завжди можуть зламати опір меншості, якщо на кону правові ризики й внутрішня політика.
Ця історія має і фінансовий вимір, який часто ігнорують у політичних дискусіях. Використання заморожених активів РФ могло б підвищити недовіру інвесторів до європейського боргу: країни, які зберігають резерви в Європі, могли б побачити у конфіскації небезпечний прецедент і переглянути поведінку на ринку. Це ризик для вартості запозичень у ЄС і для ставок за суверенними облігаціями.
Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен, президент Європейської ради Антоніо Коста та президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн проводять прес-конференцію під час саміту лідерів Європейського Союзу в Брюсселі, Бельгія, 19 грудня 2025 року — Стефані Лекок
Ринки відреагували стримано, але сигнал був: німецькі 10-річні дохідності підросли, що відображає чутливість до будь-яких рішень, які збільшують боргове навантаження. Аналітична логіка тут проста: кредит ЄС додає фіскального тиску, але потенційна втрата довіри до європейських боргових інструментів через «конфіскаційний прецедент» могла б коштувати дорожче.
Для України важливий результат — передбачуваність. Два роки фінансового горизонту дозволяють планувати видатки на оборону і держфункції, уникати панічних скорочень і тримати макростабільність. Але стратегічно це лише «пауза від прірви», а не вирішення питання: хто заплатить за зруйновані міста і мільйони зламаних життів.
ЄС, по суті, купив час і для України, і для себе. Союз зберігає заморожені активи як довгостроковий важіль, але відтерміновує найважчі рішення, які неминуче повернуться під час будь-яких переговорів про мир і репарації. Коли на столі з’явиться фінальна формула завершення війни, питання «російських грошей» стане ключовим тестом на принциповість Європи.
Найближчий ризик — перетворення заморожених активів на предмет торгу: «розморозимо за припинення вогню». Це небезпечна схема, бо легалізує агресію без покарання і створює прецедент для нових воєн. Саме тому Україні критично важливо, щоб активи РФ залишалися не просто замороженими, а прив’язаними до чіткої логіки компенсацій.
Водночас Україні не можна зупинятися на подяках. Потрібна подальша робота з урядами ЄС над юридично чистим механізмом використання активів: або для відбудови, або для обслуговування боргу, який Європа бере на себе. Інакше сценарій виглядатиме цинічно: ЄС фінансує війну боргом, а агресор зберігає шанс повернути гроші, якщо політичний вітер зміниться.
Цей пакет — сильний крок, але він оголює головну проблему: Європа готова платити за безпеку, однак досі не має спільної політичної волі примусити Росію платити за агресію прямо зараз. Кремль це зчитує, а тому ігрове поле для 2026 року стає очевидним: Москва тиснутиме на «втому» Європи, а Київ — на її інтерес до самозахисту.
У підсумку Україна отримала необхідний фінансовий ресурс, але боротьба за російські активи тільки починається. Якщо ЄС хоче довгострокового миру, він має поєднати кредити з принципом відповідальності агресора. Інакше «стійкість» перетвориться на нескінченне субсидування війни, яку можна було б зупинити лише одним рішенням — припиненням російської агресії.
