Червоні лінії як основа справедливого миру
Під час виступу на засіданні Ради Безпеки ООН Христина Гайовишин наголосила, що мирний діалог можливий лише тоді, коли він ґрунтується на повазі до ключових засад міжнародного права. Вона підкреслила, що Україна не відходила від ідеї досягнення миру з перших днів широкомасштабної агресії, але кожна ракета, яка знову й знову падає на українські міста, демонструє небажання російської сторони обирати шлях дипломатії. Саме тому, за її словами, під час оцінки нового американського проєкту мирного плану Україна змушена відстоювати чітко визначені червоні лінії.
У своїй промові дипломатка акцентувала на тому, що питання територій та суверенітету не можуть бути предметом торгу. Будь-які спроби нав’язати українському суспільству втрату контролю над власними регіонами прирівнюються до відмови від фундаментальних прав держави. Це, за її словами, суперечить усім нормам, які мають забезпечувати стабільність у Європі та світі. Саме тому, наголосила Гайовишин, Україна не погодиться ні на прямі, ні на завуальовані спроби легалізувати силове захоплення українських земель.
Ключовою частиною позиції України стало твердження про неприпустимість будь-яких обмежень щодо Збройних сил. Право на самооборону — природне право кожної держави, тим більше тієї, що зазнала масштабного вторгнення. Спроби нав’язати скорочення оборонних можливостей, як наголошувалося під час промови, створюють ризики для довгострокової безпеки не лише України, але й усієї Європи.
Також Гайовишин окремо підкреслила важливість права України самостійно визначати напрям інтеграції — зокрема, вступ до союзів, які здатні гарантувати стабільність і розвиток. Будь-які вимоги обмежити це право підривають не лише політичний суверенітет, а й основу демократичного вибору, зробленого українським народом.
У цій частині виступу особливий акцент було зроблено на тому, що мирні домовленості не можуть містити елементів, які заохочують подальшу агресію. Держава, яка втратила частину територій під силовим тиском, не може погодитися на умови, які легітимізують такі дії. Це не відкриє шлях до миру, а лише створить передумови для нових конфліктів.
Право на мову, ідентичність та самозахист як невід’ємні складові державності
У своєму зверненні Христина Гайовишин підкреслила, що геноцидні практики, спрямовані проти української ідентичності, не можуть бути компенсовані політичними поступками. Вона нагадала, що спроби нав’язати Україні зміни в мовній політиці або культурних засадах не є жестами миру чи компромісу — це продовження практик, спрямованих на знищення унікальності українського народу.
Питання мови стало одним із найгостріших у дискусії навколо нового американського плану, який, за повідомленнями західних медіа, передбачав запровадження російської мови як другої державної. Україна чітко та однозначно заявила, що такі пропозиції суперечать Конституції, порушують національний суверенітет і фактично винагороджують методи сили. Захист мови — це не лише культурний аспект, а й частина ширшої боротьби за збереження національної ідентичності.
Збереження культурної спадщини, за словами представниці України, не є другорядним питанням навіть у час війни. Руйнування храмів, музеїв, архівів і пам’яток — це не просто втрати матеріальних об’єктів, а спроби стерти історичну пам’ять. Саме тому Україна наполягає на тому, щоб у будь-яких мирних ініціативах було закладено гарантії відновлення справедливості та недопущення повторення злочинів.
Окремо у виступі прозвучав наголос на тому, що право на самооборону не може бути обмежене зовнішнім тиском. Україна не погодиться на вимоги скорочувати армію чи зменшувати оборонний потенціал, оскільки це створює ризики для безпеки та робить країну уразливою перед новими хвилями агресії. Натомість посилення обороноздатності — це спосіб не лише захистити власну територію, а й наблизити момент, коли інша сторона буде змушена перейти до реальних переговорів.
Україна підкреслила, що ніхто не має права визначати майбутні союзи або політичні орієнтири нашої держави. Це питання завжди залишатиметься виключно волею українського народу та його демократичних інституцій. Саме тому дипломатка наголосила: будь-яке рішення має ухвалюватися за принципом «нічого про Україну без України», який став ключовим у сучасній зовнішній політиці держави.
Підтримка партнерів як умова реального дипломатичного процесу
У завершальній частині виступу Христина Гайовишин зосередилася на критичній важливості міжнародної підтримки. Вона наголосила, що фінансова та військова допомога не є засобом ескалації, як стверджує російська сторона. Навпаки, саме зміцнення оборонних сил України створює умови, за яких агресор втрачає мотивацію продовжувати насильство.
Дипломатка підкреслила, що світова історія неодноразово доводила: диктаторські режими припиняють агресію лише тоді, коли стикаються з непохитною та скоординованою позицією міжнародної спільноти. Якщо цього тиску не буде, агресія не зупиниться на одному регіоні. За словами Гайовишин, ризики поширення війни на інші країни є більш ніж реальними, і міжнародні партнери мають це усвідомлювати.
Значну увагу вона приділила темі порушень прав людини — від катувань та знущань над цивільними до викрадення дітей та руйнування довкілля. Ці злочини, як зазначила дипломатка, мають бути предметом міжнародного розслідування, і жодні політичні домовленості не повинні ставати на заваді притягненню винних до відповідальності. Якщо світ дозволить уникнути покарання, це стане сигналом для нових злочинів у майбутньому.
Україна також закликала Раду Безпеки ухвалити резолюцію щодо негайного припинення вогню. Цей крок, за словами Гайовишин, є критично важливим для того, щоб створити простір для справжніх, а не декларативних переговорів. Дипломатка наголосила, що припинення вогню не є поступкою, а радше платформою для відновлення дипломатичних інструментів, які мають забезпечити справедливий і довготривалий мир.
Підтримка з боку Європейського Союзу та Сполучених Штатів залишається ключовою у формуванні цього процесу. Україна отримала новий план від американської сторони та готова його обговорювати, але виключно з урахуванням власних національних інтересів. Європейські партнери наголошують: жоден міжнародний план не може бути повноцінним без участі України та її безпосередніх сусідів.
У підсумку виступ Гайовишин став чітким сигналом для світової спільноти: Україна готова до миру, але не за рахунок власної державності. Вона вимагає не поступок, а дотримання тих принципів, які мають захищати всі країни світу від неспровокованої агресії. Тільки за таких умов дипломатія може стати інструментом справжнього, а не фіктивного врегулювання.
