Україна 1994 року ухвалила доленосне рішення, відмовившись від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі. Це відбулося в межах підписання Будапештського меморандуму, де головними гравцями стали Сполучені Штати Америки, Велика Британія та Російська Федерація. Однак, на що ми обміняли цей небувалий стратегічний потенціал? Чи виправдали себе обіцянки, які отримала Україна в обмін на без’ядерний статус?
Втрата ядерного арсеналу: крок у світле майбутнє чи шлях до вразливості?
Україна у 90-х роках володіла колосальним ядерним потенціалом, що залишився після розпаду СРСР. У той час понад 170 міжконтинентальних балістичних ракет та близько 2500 одиниць тактичної ядерної зброї робили нашу країну потужним гравцем на міжнародній арені. Та міжнародний тиск, передусім з боку США та Росії, змусив молоду державу відмовитися від цього багатства.
Президент Володимир Зеленський у своєму інтерв’ю для італійського видання Il Foglio згадав про розмову з Дональдом Трампом, у якій вони обговорювали Будапештський меморандум. За словами Зеленського, втрата ядерної зброї була "тупим і нелогічним" рішенням. Логіка світових лідерів полягала у створенні безпечнішого світу, але для України це стало втратою гарантій безпеки.
Чи стали "гарантії" реальністю?
Підписаний 5 грудня 1994 року Будапештський меморандум мав забезпечити Україні територіальну цілісність, суверенітет і безпеку. Однак він так і не став реальним захистом від агресії. Зеленський наголосив, що на момент укладення угоди Україна не отримала жодних реальних механізмів забезпечення своєї безпеки, таких як членство в НАТО.
Простими словами, меморандум не накладав юридичних зобов’язань на підписантів, що, по суті, зробило Україну беззахисною перед загрозами. Це стало очевидним у 2014 році, коли анексія Криму та конфлікт на Донбасі розпочали нову еру ворожнечі.
Чому Росія зруйнувала баланс?
Зеленський окремо підкреслив, що російський лідер не дотримується своїх слів. "Путін дає слово, а потім його не тримає", — зазначив президент. Дії Росії стали ключовим доказом слабкості міжнародного права у забезпеченні миру. Будапештський меморандум став символом нездатності цивілізованого світу стримати агресію.
Західні партнери, незважаючи на публічну підтримку України, обмежилися санкціями та дипломатичними заявами. Для країни, яка втратила ядерний статус, це стало ще однією поразкою. Зеленський зазначив, що тоді Україна мала шанси обміняти свій арсенал на членство в НАТО, яке могло б забезпечити реальний захист.
Чи можна було уникнути цього сценарію?
Зараз історики, політики та експерти з міжнародної безпеки активно обговорюють альтернативи, які могли б змінити хід історії. У 1990-х роках Україна могла:
- Вимагати чітких зобов’язань із конкретними санкційними механізмами у випадку порушення меморандуму.
- Наполягати на збереженні частини ядерного арсеналу як гаранта безпеки.
- Вимагати прискореного вступу до НАТО або підписання військових договорів із західними країнами.
Однак на Україну чинився тиск з боку сильніших економік, які не хотіли допустити "нового ядерного клубу". Це стало вирішальним фактором, що позбавив нас стратегічного потенціалу.
Що далі?
На тлі війни, яку зараз переживає Україна, підписаний у 1994 році меморандум виглядає як гіркий урок. Наш досвід показав, що справжня безпека потребує не лише декларацій, а й реальних гарантій. Міністерство закордонних справ України вже заявило, що Будапештський меморандум не може бути альтернативою вступу до НАТО. Це рішення повинно стати пріоритетом для України, аби уникнути подібних помилок у майбутньому.
Україна тепер знає ціну компромісів із сильними світу цього. І цей урок, хоч і болісний, є основою для формування нової зовнішньої політики, заснованої на реальних інтересах держави.
