Стратегічний вибір більшості
Результати свіжого опитування Київського міжнародного інституту соціології показали: українці дедалі чіткіше визначаються з тим, якою вони хочуть бачити мовну політику держави. Абсолютна більшість респондентів віддали перевагу моделі, що поєднує принципову позицію щодо статусу української мови з відкритістю до реалій мовного розмаїття. Ідеться про стратегічну українізацію — варіант, який зміцнює позиції української мови у сфері освіти, державного управління та медіа, але водночас не чинить тиску на громадян, які у побуті користуються російською.
Такий підхід схвалили 87% учасників опитування, проведеного у вересні 2025 року. Це безпрецедентно високий рівень підтримки для мовної політики, що історично була однією з найчутливіших тем у суспільстві. 53% опитаних повністю підтримують стратегічну українізацію, ще 34% радше підтримують. Лише 10% респондентів висловили несхвалення цього варіанту, що свідчить про широку суспільну згоду.
Важливо, що підтримка стратегічної українізації спостерігається в усіх регіонах країни та серед усіх мовних груп. Вона варіюється від 81% на Півдні до 90% на Заході, а серед українськомовних і російськомовних громадян — від 83% до 88%. Це рідкісний приклад, коли мовна тема перестає бути джерелом суперечок і стає точкою дотику між різними спільнотами.
Варіанти політики: різні шляхи, різні наслідки
Опитування було побудоване так, щоб респонденти оцінювали не абстрактні концепції, а конкретні сценарії розвитку мовної політики. Соціологи надали три варіанти: стратегічну українізацію, радикальну українізацію та приховану русифікацію. Кожен респондент отримував один із варіантів випадково і оцінював його прийнятність, не стикаючись із політично забарвленими термінами.
Радикальна українізація передбачає заборону використання російської мови у всіх сферах життя та примусовий перехід на українську. Цей варіант підтримали 63% респондентів, але водночас 32% назвали його неприйнятним. На Заході та в Центрі він має значну підтримку, проте на Сході більшість респондентів його відкидає. Серед російськомовних громадян ця модель викликає особливо сильний спротив. Таким чином, попри високий рівень загальної підтримки, радикальний варіант створює ризики поглиблення внутрішніх ліній розлому.
Прихована русифікація, що формально ґрунтується на принципі вибору мови навчання та офіційного спілкування у регіонах, на практиці веде до закріплення домінування російської. Цей варіант схвалили 54% респондентів, але лише 21% вважають його повністю прийнятним. 39% опитаних виступили проти. Він отримує підтримку переважно на Півдні та Сході, тоді як на Заході більшість його не приймає. Серед українськомовних громадян думки розділилися приблизно навпіл, що демонструє відсутність консенсусу.
Таким чином, лише стратегічна українізація забезпечує реальну єдність і спільне бачення майбутнього мовної політики для більшості населення.
Соціальна злагода через мову
Мова в Україні завжди була не лише засобом спілкування, а й глибоким маркером ідентичності. У різні періоди історії вона ставала полем боротьби за право на власну культурну і політичну суб’єктність. Водночас після початку широкомасштабної війни мовне питання вийшло на новий рівень. Воно перестало бути джерелом протистояння і стало символом стійкості та спільної мети.
Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький зазначив, що українці демонструють дивовижну єдність, незалежно від регіону чи мови спілкування. Люди з різних частин країни роблять внесок у захист держави та дедалі частіше усвідомлюють важливість мови як елемента національної єдності. Це не означає одноманітності чи заперечення мовного різноманіття — навпаки, стратегічна українізація передбачає повагу до побутових мовних практик громадян, водночас формуючи чітку ієрархію на користь державної мови у публічному просторі.
Цей підхід дозволяє уникнути як політизації мовного питання, так і його використання для штучного загострення суперечностей. Завдяки цьому українська мова отримує стабільне підґрунтя для розвитку, а суспільство — відчуття спільності та справедливості.
Мовна ідентичність у динаміці
Дані соціологічних досліджень засвідчують довгострокову тенденцію посилення ролі української мови. У 2006 році 52% опитаних називали українську рідною, у 2015 році — 60%, у 2017 — 68%. У 2024 році цей показник сягнув 78%. Паралельно зростає частка громадян, які ідентифікують себе як етнічні українці: з 87% у 2021 році до 95% у 2024-му.
Ці зрушення відображають не лише демографічні чи політичні фактори, а й глибокі зміни в колективній самосвідомості. Українська мова дедалі більше сприймається як природна основа суспільного життя, незалежно від мовних практик у родині чи колі друзів. Вона стає мовою спільних переживань, медіапростору, публічних дискусій і культурних процесів.
Саме тому стратегічна українізація не є компромісом у негативному сенсі. Вона виступає інструментом природного розширення мовного простору, який не провокує конфлікти, а формує спільну платформу для різних груп.
Погляд у майбутнє
Сучасна мовна політика України стоїть перед викликом: як поєднати потребу в зміцненні української мови з реальністю багатомовного суспільства. Опитування КМІС демонструє, що суспільство готове підтримувати підхід, який забезпечує саме таку рівновагу. Це означає не лише ефективну політику в освіті, державному управлінні чи медіа, а й формування нової мовної культури — вільної від ворожнечі, але з чітким орієнтиром на розвиток української.
Стратегічна українізація є не просто політичним вибором, а дороговказом до майбутнього, де мова стає ресурсом єдності. Вона створює умови для того, щоб українська поступово й невимушено охоплювала нові сфери життя, зберігаючи водночас повагу до мовних звичок окремих громадян. Такий підхід забезпечує довгострокову стабільність і формує середовище, в якому мовна політика перестає бути полем бою, а стає основою суспільного розвитку.
