Війна на Близькому Сході відкрила для України не лише новий дипломатичний аргумент, а й потенційно великий оборонний ринок. На тлі атак Ірану по цілях у регіоні дедалі більше уваги привертають українські дрони-перехоплювачі, створені для знищення ворожих безпілотників.
Йдеться про дешеві та масові системи, які Україна відпрацьовувала в реальній війні протягом чотирьох років повномасштабного вторгнення Росії. Саме український досвід боротьби з Shahed-дронами раптом став потрібним не лише Європі, а й Сполученим Штатам та державам Перської затоки.
Президент Володимир Зеленський уже підтвердив, що Київ отримав конкретний запит від американської сторони щодо допомоги у протидії іранським дронам. За даними Reuters, паралельно інтерес до українських систем виявили і країни Близького Сходу.
За попереднім аналізом Дейком, це один із найпоказовіших прикладів того, як війна Росії проти України перетворила українську оборонну промисловість із отримувача західної допомоги на носія унікальної бойової експертизи. Те, що ще вчора було інструментом виживання, сьогодні стає предметом міжнародного попиту.
Логіка цього попиту проста. Іранські та російські ударні безпілотники відносно дешеві, масові і виснажують класичну протиповітряну оборону. Збивати їх дорогими зенітними ракетами означає програвати в економіці війни навіть тоді, коли ти перехоплюєш ціль.
Саме тому українські перехоплювачі стали настільки цінними. За даними AP, більшість таких дронів коштує від однієї до кількох тисяч доларів. Для порівняння: ракета PAC-3 для системи Patriot може коштувати мільйони доларів.
У цьому співвідношенні і захований новий ринок. Коли Захід і країни Затоки бачать, що відносно дешевий український БПЛА здатен збивати цілі, для яких раніше використовувалися дорогі ракети, інтерес до таких рішень стає не ситуативним, а стратегічним.
Валентин Огіренко
Валентин Огіренко
SkyFall стверджує, що її перехоплювач P1-SUN за чотири місяці експлуатації знищив понад 1500 «Шахедів» і ще понад 1000 інших безпілотників. Такі заяви компанії важливі не тільки як маркетинг, а як маркер довіри до української технології, перевіреної під час масованих атак.
Окремо важить і масштаб. За оцінками виробника, SkyFall потенційно здатна виготовляти до 50 тисяч дронів-перехоплювачів на місяць і експортувати від 5 до 10 тисяч без шкоди для потреб самої України. Якщо ця цифра підтверджується на практиці, йдеться вже не про штучний продукт, а про серійний оборонний інструмент.
Державна асоціація виробників озброєнь UCDI оцінює ситуацію схоже. Її керівник Ігор Федірко заявив, що виробники перехоплювачів та інших систем боротьби з дронами випускають приблизно вдвічі більше, ніж потрібно українським військовим для відбиття поточних атак Росії.
Це принципово важливий момент. Донедавна українська оборонна промисловість говорила переважно про дефіцит, нестачу компонентів і залежність від допомоги партнерів. Тепер у частині сегментів формується надлишкова виробнича спроможність, а отже — і логіка експорту як способу заробітку, масштабування і політичного впливу.
Водночас експорт не є автоматичним. AP нагадує, що в Україні під час війни діє заборона на експорт озброєнь. Саме вона наразі залишається головною правовою перепоною навіть за наявності попиту з боку США, Катару, Саудівської Аравії чи ОАЕ.
Ця правова колізія стає дедалі відчутнішою. Україна потребує грошей, партнерських технологій і нового місця на глобальному ринку зброї. Але водночас держава не хоче послабити власну оборону або створити політичне враження, що під час великої війни вона продає те, чого сама може потребувати завтра.
Валентин Огіренко
Сам Зеленський уже фактично запропонував рамку можливої угоди: Україна могла б допомагати перехоплювачами та експертизою, а натомість отримувати від союзників ті системи, які не здатна виробляти самостійно, зокрема Patriot. Такий обмін виглядає як новий формат оборонної дипломатії.
У цій історії важливі не лише дрони, а й люди. Представники галузі наголошують, що найбільший дефіцит у країнах Затоки — не самі платформи, а підготовлені оператори. Україна нині фактично єдина країна, яка має бойові екіпажі з реальним досвідом системного перехоплення Shahed-подібних цілей.
SkyFall повідомила, що має власну академію і може готувати нових пілотів за три тижні. Компанія також не виключає варіантів відправки інструкторів за кордон. Ще більш показова деталь — розвиток можливостей дистанційного керування, коли дрони теоретично можна було б вести з України по цілях у регіоні Затоки.
Якщо ця модель запрацює, Україна може продавати не просто залізо, а цілу послугу оборони: платформа, підготовка, тактика, супровід, інтеграція в систему ППО. На глобальному ринку це означало б перехід від статусу виробника окремого БПЛА до статусу постачальника завершеного бойового рішення.
Цьому сприяє і реальна статистика бойового використання. За даними, на які посилалися українські та західні медіа, у лютому 2026 року дрони-перехоплювачі були відповідальні більш ніж за 70 відсотків збитих російських ударних безпілотників у Києві та навколо столиці. Це вже не експеримент, а сформований елемент багатошарової ППО.
Іншими словами, українська модель боротьби з дронами доводить: сучасна протиповітряна оборона дедалі менше залежить лише від великих батарей і дорогих ракет. Вона стає мережею, де поряд працюють радари, акустичне виявлення, мобільні групи, гармати, ракети і дрони-перехоплювачі.
Для США цей досвід особливо цінний саме зараз. Washington Post писала, що союзники Вашингтона на Близькому Сході виявилися неготовими до масштабу й ефективності масованих іранських атак дешевими безпілотниками. Україна ж уже пройшла цей етап і виробила практичні відповіді.
Валентин Огіренко
Для країн Перської затоки українські рішення теж виглядають логічно. Вони стикаються з потребою швидко закривати небо від масових атак, але не можуть нескінченно витрачати дорогі ракети на кожну ціль. У таких умовах український перехоплювач стає не просто дешевшим варіантом, а економічно раціональним стандартом майбутнього.
Водночас існують і ризики. По-перше, експорт бойових систем під час війни вимагатиме складного політичного рішення Києва. По-друге, будь-яка угода з країнами Затоки чи США неминуче підніме питання ліцензування, контролю за технологіями та гарантій, що експорт не вдарить по внутрішніх потребах фронту.
По-третє, успіх українських дронів-перехоплювачів залежить не лише від ціни платформи, а від інтеграції у систему спостереження, зв’язку та управління. Без належної координації навіть наявність великої кількості дронів не гарантує повного прикриття неба. Самі українські виробники визнають, що проблема часто в координації, а не в браку боєзапасу.
Але саме тут і проявляється українська перевага. Україна продає не абстрактну ідею, а практику, відшліфовану під тиском реальних атак Росії. Вона знає, як працює масована безпілотна війна, як дешево закривати небо і як швидко адаптуватися до змін тактики противника.
У ширшому сенсі це ще й велика політична можливість. Чим більше партнерів бачитимуть в Україні джерело унікальних військових рішень, тим сильнішою буде її позиція у переговорах про зброю, фінансування і безпекові союзи. Іранська війна в цьому сенсі лише прискорила процес, який визрівав уже давно.
Отже, історія з можливим експортом показує, як Україна, дрони-перехоплювачі, експорт зброї, Близький Схід, США, Катар, SkyFall, Shahed, ППО та оборонна промисловість України складаються в нову стратегічну картину. Український досвід війни перестає бути лише історією виживання — він перетворюється на товар, технологію і важіль впливу.
