Солдати 47-ї окремої механізованої бригади дочекалися темряви, перш ніж сісти - нервово, але впевнено - у свої бойові машини "Бредлі", надані США. Було 7 червня, і довгоочікуваний контрнаступ України ось-ось мав розпочатися.
Метою на перші 24 години було просунутись майже на 15 кілометрів, досягнувши села Роботине - це був перший крок на південь до більш широкої мети - відвоювати Мелітополь, місто біля Азовського моря, і перерізати російські шляхи постачання.
Ніщо не пішло за планом.
Українські війська очікували на мінні поля, але були приголомшені їхньою щільністю. Земля була встелена килимом вибухівки, так багато, що деякі з них були поховані в штабелях. Солдати були навчені керувати своїми Бредлі на полігоні в Німеччині, на рівній місцевості. Але на кашоподібному ґрунті Запорізької області, в оглушливому шумі бою, вони намагалися проїхати вузькими провулками, очищеними від мін передовими підрозділами.
Росіяни, що розташувалися на височині, одразу ж відкрили вогонь протитанковими ракетами. Деякі машини в колоні були підбиті, що змусило інші, що їхали позаду, звернути з дороги. Ті, в свою чергу, підривалися на мінах, ще більше розтягуючи колону. Російські гелікоптери і безпілотники налітали і атакували скупчення машин.
Війська, деякі з яких вперше відчули шок від бою, відступили, щоб перегрупуватися - лише для того, щоб атакувати і відступати, знову і знову протягом кількох днів поспіль, з однаковим кривавим результатом.
"Це був пекельний вогонь", - сказав Олег Сенцов, командир взводу 47-ї бригади.
На четвертий день генерал Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, побачив достатньо. Згоріла західна військова техніка - американські "Бредлі", німецькі танки "Леопард", машини розмінування - вкривали поле бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух.
За словами високопоставленого українського військового, Залужний наказав своїм військам призупинити атаку до того, як буде знищено будь-яку іншу обмежену українську зброю.
Замість того, щоб намагатися прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою за підтримки артилерійського вогню, як радили його американські колеги, Залужний вирішив, що українські солдати підуть пішки невеликими групами по 10 осіб - цей процес збереже техніку і життя, але буде набагато повільнішим.
Місяці планування зі Сполученими Штатами були відкинуті вбік того четвертого дня, і вже запізнілий контрнаступ, розрахований на вихід до Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився. Замість того, щоб здійснити дев'ятимильний прорив у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 18 кілометрів і звільнили кілька сіл. Мелітополь все ще залишається далеко поза зоною досяжності.
Ця розповідь про те, як розгортався контрнаступ, є другою в серії з двох частин і висвітлює жорстокі і часто марні спроби прорвати російську оборону, а також поглиблення розбіжностей між українським і американським командуванням щодо тактики і стратегії. У першій статті розглядалося українське та американське планування операції.
Друга частина ґрунтується на інтерв'ю з понад 30 українськими та американськими високопосадовцями, а також з більш ніж двома десятками офіцерів і солдатів на лінії фронту. Деякі офіцери і солдати розповіли про військові операції на умовах анонімності.
Основні висновки, зроблені на основі звітів про кампанію, включають
● Сімдесят відсотків військовослужбовців однієї з бригад, яка веде контрнаступ і оснащена новітнім західним озброєнням, вступили в бій без бойового досвіду.
● Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще прорвати глибоку російську оборону.
● Командувач американськими силами в Європі не міг зв'язатися з українським головнокомандувачем протягом декількох тижнів на початку кампанії на тлі напруженості, викликаної тим, що американці приймали рішення на полі бою, не поспішаючи з висновками.
● Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Американські військові дійшли висновку, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці, зокрема у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як бойові безпілотники та інші технології змінили поле бою.
● Загалом Україна відвоювала лише близько 320 квадратних кілометрів території ціною тисяч загиблих і поранених та мільярдів доларів західної військової допомоги лише у 2023 році.
Майже через півроку після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну поступових перемог. Сирі окопи часів Першої світової війни пронизують східну і південну Україну, а небо над ними заполонили розвідувальні і бойові безпілотники. Москва завдає ракетних ударів по цивільних об'єктах в українських містах, в той час як Київ використовує як західні ракети, так і власні технології для нанесення ударів далеко за лінією фронту - в Москві, в Криму та на Чорному морі.
Але територіальні лінії у червні 2023 року майже не змінилися. А президент Росії Володимир Путін - на відміну від мовчанки, яку він часто зберігав у перший рік війни - за кожної нагоди сурмить про те, що він називає провалом контрнаступу. "Що стосується контрнаступу, який нібито пробуксовує, то він повністю провалився", - заявив Путін у жовтні.
Генерал Марк Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів, зустрічається 16 січня з керівництвом армії США, відповідальним за підготовку українських солдатів на полігоні Графенвер у Німеччині. Ілюстрація Емілі Сабенс; штаб-сержант Джордан Сіваявіроджна/Національна гвардія США; iStock через газету Дейком.
Підготовка до бою
16 січня, за п'ять місяців до початку українського контрнаступу, генерал Марк А. Міллі, тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, відвідав солдатів 47-ї дивізії, всього через кілька днів після того, як підрозділ прибув на полігон Графенвер у Німеччині.
Міллі, якого супроводжували співробітники штабу і вищі військові посадовці, що базуються в Європі, ходив зигзагами по брудному, прохолодному полігону, жартуючи з українськими солдатами і спостерігаючи за тим, як вони стріляють по нерухомих цілях з гвинтівок і кулеметів M240B.
Цей полігон використовувався для підготовки невеликих груп українських солдатів з 2014 року, коли Росія вторглася і незаконно анексувала український Кримський півострів. Напередодні контрнаступу зусилля були збільшені: один або кілька батальйонів, що складалися з близько 600 українських солдатів, проїжджали тут на велосипедах за один раз.
У білому польовому наметі Міллі зустрівся з американськими солдатами, які спостерігали за навчаннями і розповіли йому, що вони намагаються повторити російську тактику і побудувати деякі з окопів та інших перешкод, з якими українці зіткнуться в бою.
47-й батальйон був відібраний як "проривна сила" на вістрі контрнаступу і буде оснащений західним озброєнням. Але коли Міллі робив обхід і розмовляв з українськими солдатами - від молодих людей у віці 20 років до новобранців середнього віку - багато хто з них говорив йому, що вони лише нещодавно залишили цивільне життя і не мають бойового досвіду.
Міллі промовчав. Але пізніше, на зустрічі з американськими інструкторами, він, здається, визнав масштабність завдання, що стояло перед ним. "Дайте їм все, що у вас є", - сказав він.
47-й батальйон був новоствореним підрозділом, який проходив навчання в Німеччині. Українське військове керівництво вирішило, що більш досвідчені бригади стримуватимуть росіян взимку, а свіжі солдати сформують нові бригади, пройдуть підготовку за кордоном, а потім поведуть боротьбу навесні та влітку. Понад рік війни, в результаті якої, за західними оцінками, загинуло або було поранено до 130 000 військовослужбовців, завдав важкої шкоди українським збройним силам. Навіть найбільш загартовані в боях бригади тепер значною мірою складаються з призовників.
За словами одного зі старших командирів 47-ї бригади, близько 70 відсотків солдатів не мали жодного бойового досвіду.
Військовослужбовці 47-ї окремої механізованої бригади в невідомому місці в Україні 17 травня, невдовзі після повернення з навчань під керівництвом США в Німеччині. Ілюстрація Емілі Сабенс; Хайді Левін; iStock через газету Дейком.
Керівництво 47-ї бригади також було напрочуд молодим - її командиру, хоч і загартованому в боях, було лише 28 років, а його заступнику - 25. Їхню молодість виставляли як перевагу: молоді офіцери засвоювали тактику НАТО без впливу радянського способу ведення війни, який все ще був притаманний деяким українським військовим.
Деякі українські солдати вважали, що американські інструктори не розуміють масштабу конфлікту з більш потужним ворогом. "Не було враховано наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів і так далі", - сказав солдат 47-ї бригади з позивним Джокер. За його словами, українські солдати привезли власні безпілотники, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання інтегрувати їх, оскільки програми навчання були заздалегідь визначені. Пізніше використання безпілотників було додано після зворотного зв'язку з Україною, сказав американський чиновник.
За словами Джокера, американська програма мала переваги, зокрема, поглиблену підготовку в холодну погоду і навчання коригуванню артилерійського вогню. Але багато чого було відкинуто, коли полетіли справжні кулі. "Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою, - сказав він. "Ми не могли використовувати її так, як нас вчили".
Американські і українські офіційні особи заявили, що вони ніколи не очікували, що двомісячна підготовка перетворить ці війська на сили, подібні до сил НАТО. Натомість метою було навчити їх правильно використовувати нові західні танки і бойові машини і "зробити їх грамотними в основах стрільби і пересування", - сказав американський високопоставлений військовий чиновник.
Наказу наступати не було
Коли солдати 47-ї повернулися в Україну навесні, вони очікували, що контрнаступ почнеться майже одразу. На початку травня бригада передислокувалася ближче до лінії фронту, сховавши свої "Бредлі" та іншу західну техніку в лісосмугах сільського Запоріжжя. Розпізнавальні знаки 47-ї бригади на машинах були приховані на випадок, якщо місцеві жителі, які симпатизують Росії, могли б розкрити їхнє місцезнаходження.
Але минали тижні, а наказу про атаку не було. Багато хто в підрозділі відчував, що елемент несподіванки втрачено. Політичне керівництво "не повинно було оголошувати про наш контрнаступ протягом майже року", - сказав один з командирів 47-го підрозділу. "Ворог знав, звідки ми прийдемо".
Міллі та інші високопоставлені американські офіцери, які брали участь у плануванні наступу, переконували українців зосередити сили в одній ключовій точці в Запоріжжі, щоб допомогти їм подолати жорстку російську оборону і забезпечити успішний прорив на шляху до Мелітополя і Азовського моря. Український план, однак, передбачав наступ у трьох напрямках - на південь по двох різних шляхах до Азовського моря, а також на сході України навколо обложеного міста Бахмут, яке росіяни захопили навесні після майже річної битви.
Українське військове керівництво вирішило, що зосередження занадто великої кількості військ в одній точці на півдні зробить сили на сході вразливими і дасть змогу росіянам захопити територію там і, можливо, в Харкові на північному сході.
Щоб розділити російські сили в Запоріжжі, українські бригади морської піхоти на західному кордоні сусідньої Донецької області просунулися б на південь до прибережного Бердянська. Це залишало 47-му та інші бригади, частину того, що Україна називає 9-м корпусом, для наступу вздовж головної осі контрнаступу в напрямку Мелітополя.
План передбачав, що 47-й і 9-й корпуси прорвуть першу російську лінію оборони і візьмуть Роботине. Потім 10-й корпус, сформований з українських десантників, приєднався б до бою другою хвилею, просуваючись на південь.
"Ми думали, що взяти Роботине буде простим дводенним завданням", - сказав командир бойової машини "Бредлі" з позивним "Француз".
Командир бойової машини «Бредлі» з позивним «Француз» з екіпажем у серпні в Запорізькій області. Ілюстрація Емілі Сабенс; Хайді Левін; iStock через газету Дейком.
Замінувати усі підступи
Через кілька днів після початку контрнаступу Олександр Сак, тодішній командир 47-ї бригади, відвідав захоплену його військами російську позицію. Серед іншого покинутого озброєння він помітив гармати проти безпілотників, тепловізори та невеликі розвідувальні дрони. "Я зрозумів, що ворог підготувався, - сказав він. "Ми не застали їх зненацька, вони знали, що ми прийдемо".
Також залишилися плакати з російською пропагандою. На одному з них було зображення чоловіків, які цілуються на публіці, з червоним хрестиком над ним, поруч із зображенням чоловіка і жінки з двома дітьми. "Боротьба за традиційні сім'ї", - було написано на плакаті.
Сак також знайшов карту, яку росіяни використовували для позначення своїх мінних полів. Лише на одній ділянці фронту - близько 7 кілометрів завдовжки і 7 кіломтерів завглибшки - було зазначено понад 20 000 мін.
"Я б не сказав, що це було несподівано, але ми це недооцінили", - сказав Сак. "Ми провели інженерну і повітряну розвідку, але багато мін були замасковані або закопані. Окрім тих, що були біля лінії фронту, були міни і в глибині ворожих позицій. Ми пролітали повз ворожі позиції і натрапляли на міни там, де, як ми думали, їх вже не було".
Старший сержант 47-ї дивізії сказав, що лише пішки вони знайшли пастки з дистанційним підривом, і назвав своє відкриття "несподіванкою".
Американські військові вважають, що Україна могла б досягти більш значного прогресу, якщо б ширше використовувала наземні розвідувальні підрозділи і зменшила свою залежність від зображень з дронів, які не здатні виявити закопані міни, розтяжки або міни-пастки.
Запорізька область здебільшого складається з рівнинних, відкритих полів, і росіяни обрали для побудови ключових оборонних споруд найвищі місця. Звідти, за словами солдатів і чиновників, російські підрозділи, озброєні протитанковими ракетами, чекали на колони бойових машин "Бредлі" і німецьких танків "Леопард". На чолі колони завжди йшла машина розмінування, яку першою атакували за допомогою розвідувальних безпілотників.
"Ми постійно стикалися з протитанковим вогнем і знищували до 10 російських протитанкових керованих ракетних комплексів на день", - сказав Сак. Але, додав він, "день за днем вони підтягували все більше" систем.
За словами високопосадовця українського оборонного відомства, близько 60 відсотків українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні. "Розрахунок наших партнерів на броньований маневр і прорив не спрацював", - сказав чиновник. "Нам довелося змінити тактику".
Протягом тижня після початку контрнаступу команди саперів працювали в сутінках, коли було достатньо світло, щоб розміновувати вручну, але не настільки яскраво, щоб росіяни могли їх помітити. Як тільки вони розчищали невелику стежку, піхота йшла слідом - повільне, виснажливе просування по одній лінії лісу за раз.
Українські солдати готуються знищити протитанкову міну під час липневих навчань у Дніпровському районі, навіть коли війська намагалися пройти російські мінні поля під час контрнаступу на півдні. Ілюстрація Емілі Сабенс; Ед Рам; iStock через газету Дейком.
Часто, коли українські солдати досягали російської застави, вони виявляли, що вона також була замінована мінами. Замість того, щоб відступити, російські війська утримували свої позиції навіть під потужним артилерійським обстрілом, а це означало, що українцям доводилося вступати в ближній бій зі стрілецькою зброєю, щоб просунутися вперед.
По всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові підрозділи під назвою "Шторм Z", до складу яких увійшли бійці, набрані з в'язниць. Колишні ув'язнені атакували людськими хвилями, які називали "м'ясними атаками" і використовували для збереження більш елітних сил. Навколо Роботиного - села, якого 47-ма мала досягти в перший день контрнаступу - вони змішалися з 810-ю гвардійською морською піхотною бригадою та іншими регулярними армійськими формуваннями.
"Роботине було одним з найскладніших завдань, - сказав член 810-го інженерного підрозділу в інтерв'ю проросійському блогеру. "Ми повинні були викластися на повну, щоб не допустити прориву ворога. Як сапери та інженери, ми повинні були мінувати всі підходи як для піхоти, так і для їхньої техніки.
"Знамениті "Леопарди" горять, і ми намагалися зробити так, щоб вони горіли яскраво".
Пілот безпілотника з позивним «Сапсан», який входить до підрозділу 47-ї, керує безпілотником від першої особи, або FPV, з передової позиції бункера на півдні у вересні. Ілюстрація Емілі Сабенс; Войцеха Гжедзінського; iStock через газету Дейком.
Флотилії безпілотників
На початку штурму Роботиного російське кулеметне гніздо, вирізане в будівлі, заважало просуванню української піхоти. Рота безпілотників 47-ї бригади відправила в повітря два модифіковані гоночні дрони, обвішані вибухівкою. Один з них пролетів крізь вікно і вибухнув. Інший, керований пілотом з позивним "Сапсан", закрутився в іншу кімнату і здетонував боєприпаси всередині, за його словами, також вбивши кількох ворожих солдатів.
Це був ранній пік використання малих дронів як високоточної артилерії. Оператори безпілотників, одягнувши гарнітуру, яка отримує відеосигнал з дрона в режимі реального часу, полювали на бронетехніку, використовуючи дрони з видом від першої особи, відомі як FPV (від англ. First Person View). За словами операторів, FPV настільки точні і швидкі, що можуть цілитися в слабкі місця транспортних засобів, такі як моторні відсіки і гусениці.
Але Росія також розгортає флотилії таких же саморобних ударних дронів, які коштують менше 1000 доларів за штуку і можуть вивести з ладу багатомільйонний танк. На відміну від артилерійських боєприпасів, які є дорогоцінним ресурсом як для Росії, так і для України, недорогі одноразові безпілотники FPV можуть використовуватися для ураження невеликих груп піхоти - навігації безпосередньо в окопи або по військах на ходу.
Евакуація поранених або доставка свіжих припасів на передову позицію також стали важкими і потенційно смертельними завданнями, які часто відкладали на ніч через загрозу безпілотників.
"Спочатку нашою проблемою були міни. Тепер це безпілотники", - сказав Сенцов, командир взводу 47-ї ОАЕМБр. "Вони точно влучають у ціль і завдають серйозної шкоди. Вони можуть вивести з ладу "Бредлі" і, можливо, навіть підірвати його. Це не прямий вибух, але вони можуть влучити так, щоб він загорівся - не тільки зупинити машину, але й знищити її".
Американські військові, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні війська просуваються до своєї мети.
"Ви повинні рухатися, поки ви стріляєте з артилерії", - сказав високопоставлений представник американського оборонного відомства. "Це звучить дуже фундаментально, і так воно і є, але саме так треба воювати. Інакше ви не зможете утримувати таку кількість артилерії і боєприпасів, яка вам потрібна".
Але українські офіційні особи кажуть, що повсюдність і смертоносність різних типів безпілотників по обидва боки лінії фронту є найбільшим фактором, що заважає українцям або росіянам здобути значні позиції протягом багатьох місяців.
"Через технічний розвиток все зайшло в глухий кут", - сказав високопоставлений український військовий чиновник. "Техніка, яка з'являється на полі бою, живе максимум хвилину".
Український солдат проходить біля знищеного українського танка під Роботиним 25 серпня, за три дні до того, як 47-ма оголосить про звільнення села. Ілюстрація Emily Sabens; Viacheslav Ratynskyi; iStock через газету Дейком.
Хаотичні умови на полі бою
47-а бригада заявила про звільнення Роботиного 28 серпня. Після цього туди увійшли десантно-штурмові підрозділи 10-го українського корпусу, але не змогли звільнити жодного іншого села.
Лінія фронту також стала статичною вздовж паралельної дороги на півдні, де українські морські піхотинці очолили наступ на азовське місто Бердянськ. Після взяття сіл Старомайорське та Урожайне у липні та серпні, подальших успіхів не було, і українські війська залишилися далеко від Бердянська та Мелітополя.
Протягом літа одні з найзапекліших боїв точилися на площі в кілька квадратних кілометрів за межами східного міста Бахмут, вздовж третьої осі контрнаступу. Українські військові планувальники вважали відновлення контролю над крихітним селом Кліщіївка ключовим для досягнення вогневої переваги на південних околицях міста і переривання російських маршрутів постачання.
У липні в цей район були направлені співробітники міліції з новоствореної бригади "Лют" - однієї з бригад, створених минулої зими напередодні контрнаступу. Бригада, що складається з досвідчених міліціонерів і новобранців, отримала завдання штурмувати російські позиції в Кліщіївці, переважно із застосуванням вогнепальної зброї та гранат.
Відеозаписи операцій бригад та інтерв'ю з офіцерами, які брали участь у бойових діях, свідчать про напружену і часом хаотичну обстановку на полі бою.
На одному відео з нагрудної камери, знятому у вересні, солдати пробираються крізь руїни будинків, коли навколо них лунають вибухи важких артилерійських снарядів. Переходячи від одного розбомбленого будинку до іншого, українські військові обшукують уламки на предмет залишків російських військ. Вони кричать, щоб ті здавалися, а потім кидають гранати в підвали.
Через кілька днів, 17 вересня, Україна оголосила, що повернула собі Кліщіївку. Але її відвоювання не призвело до суттєвого переміщення лінії фронту навколо Бахмута.
"Кліщіївка - це фактично кладовище техніки і російських військ", - сказав командир бригади "Лют", полковник міліції Олександр Нетребко. Але він також визнав: "Кожен квадратний метр звільненої землі политий кров'ю наших хлопців".
Старший сержант підрозділу безпілотників 47-го полку йде дорогою на південному фронті у вересні, щоб перевірити оточення підрозділу. Ілюстрація Емілі Сабенс; Wojciech Grzdzinski; iStock через газету Дейком.
Розчарування зростає
Не досягнувши великого прориву, американські чиновники влітку дедалі частіше висловлювали занепокоєння тим, що Україна не виділяє достатньо сил на одному з південних напрямків, зважаючи на його стратегічну важливість з точки зору американців.
На півночі та сході генерал Олександр Сирський контролював половину українських бригад, які просувалися від Харкова через Бахмут до Донецька. Тим часом генерал Олександр Тарнавський контролював іншу половину активних бригад, які воювали вздовж двох основних осей на півдні.
Американські офіційні особи вважали розподіл українських сил приблизно 50 на 50 неправильним і хотіли, щоб більше сил було перекинуто на південь. "Звичайно, ворог намагатиметься знищити ваші машини розмінування", - сказав високопоставлений американський військовий чиновник, додавши, що існують методи їх маскування, в тому числі за допомогою диму.
Але оцінити підхід Києва і закликати до змін було делікатним завданням. Одним з офіцерів, який зробив це, був генерал Крістофер Каволі, який як голова Європейського командування США контролював значну частину зусиль Пентагону з підготовки та оснащення української армії. Міллі, навпаки, часто звучав більш оптимістично і мотивуюче.
Однак Каволі не міг дістатися до Залужного протягом частини літа, під час критичної фази контрнаступу, розповіли три людини, знайомі з цим питанням. Каволі відмовився коментувати це питання. Високопоставлений український чиновник зазначив, що Залужний спілкувався з Міллі, своїм безпосереднім колегою, протягом усієї кампанії.
У серпні Міллі теж почав висловлювати певне розчарування. Він "почав говорити Залужному: "Що ти робиш?", - сказав високопоставлений чиновник адміністрації Байдена.
Українці наполягали на тому, що Захід просто не надає їм авіацію та інші види озброєнь, необхідні для успішної реалізації комбінованої стратегії. "Ви хочете, щоб ми перейшли в контрнаступ, ви хочете, щоб ми показали блискучі успіхи на фронті, - сказала Ольга Стефанішина, віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. "Але у нас немає винищувачів, тобто ви хочете, щоб ми кинули наших солдатів, знаєте, і змирилися з тим, що ми не можемо їх захистити".
Коли союзники сказали "ні", вона сказала: "Ми почули... "Нас влаштовує, що ваші солдати будуть гинути без підтримки з неба".
Під час серпневої відеоконференції, за якою незабаром послідувала особиста зустріч поблизу польсько-українського кордону, американські військові відстоювали свою позицію. Вони заявили, що розуміють логіку зосередження російських військ на різних ділянках фронту, але стверджували, що глибокого просування вперед не буде, якщо українці не зосередять більше сил в одній точці для швидкого і рішучого просування.
У відповідь Залужний виклав проблеми в суворих термінах: відсутність повітряного прикриття, більше мін, ніж очікувалося, і російські війська, які вражаюче окопалися і ефективно перекидають свої резерви, щоб закрити прогалини.
"Я б не характеризував цю зустріч як зустріч "прийди до Ісуса" і якусь масову драму - йди наліво, йди направо, - сказав Міллі в інтерв'ю. - Я б не сказав, що це була зустріч "прийди до Ісуса". "Я б так не сказав. Я б сказав, що це нормальний хід бізнесу, коли професійні лідери ... регулярно зустрічаються, щоб оцінити ситуацію і внести корективи, які відбуваються на місцях".
У липні, коли в Україні закінчилися артилерійські снаряди, а контрнаступ сповільнився, адміністрація Байдена змінила позицію щодо надання Україні артилерійських касетних боєприпасів, причому президент відкинув занепокоєння Державного департаменту, що репутаційні ризики були занадто високими, враховуючи історію вбивств і поранень цивільних осіб з використанням цієї зброї. Остаточне ключове рішення про передачу зброї було прийняте у вересні, коли адміністрація погодилася надати варіант армійської тактичної ракетної системи, відомої як ATACMS. Ці ракети не були варіантом глибокого удару, як просив Київ, і Сполучені Штати натомість обрали зброю меншої дальності, яка скидає касетні боєприпаси.
За словами українських офіційних осіб, хоча пускові установки ATACMS і є корисними, ані касетні боєприпаси, ані касетна зброя не допомогли вийти з глухого кута на полі бою.
Як і інші стратегії. Під час контрнаступу Україна продовжувала завдавати ударів далеко в тилу ворога, намагаючись послабити російські сили і посіяти паніку в російському суспільстві. Києву не дозволено використовувати західну зброю для нанесення ударів по Росії, тому замість неї використовується флот вітчизняних безпілотників. Деякі з них змогли досягти цілей у Москві, а інші пошкодили російські нафтобази вздовж Чорного моря. Військово-морські дрони також успішно вражали кораблі Чорноморського флоту Росії.
Нещодавно Україна закріпилася на півдні Херсонської області, встановивши позиції на східному березі Дніпра, але незрозуміло, скільки озброєння, особливо артилерії, було перекинуто через річку, щоб загрожувати російським лініям постачання з Криму.
Україна перестала просити більше танків і бойових машин, незважаючи на те, що інтенсивно лобіювала їх отримання протягом першого року війни.
"Багато зброї, - сказав високопоставлений український військовий чиновник, - було актуальним ще минулого року".
Бійці 93-ї української механізованої бригади або «Холодного Яру» на східному фронті 2 червня, за кілька днів до початку контрнаступу. Ілюстрація Емілі Сабенс; Саша Маслов; iStock через газету Дейком.
Заморожені лінії
Наприкінці вересня під час зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом президента України Володимира Зеленського запитали, чому його військові продовжують перекидати стільки сил на схід, а не на південь. Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, вони програють війну, за словами людини, знайомої з розмовою.
За словами співрозмовника, Зеленський визнав, що серед деяких його командирів існують різні погляди. Але більшість вищих українських військових чиновників продовжували вважати, що перекидання більшої кількості військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.
Тоді в середині жовтня росіяни спробували зробити саме це, розпочавши запеклий штурм східноукраїнського міста Авдіївка, яке знаходиться в географічно стратегічній кишені поблизу окупованого Росією міста Донецьк. Тепер у наступ перейшли росіяни: чотири бригади рухалися колонами танків і БМП, сконцентрувавшись на одній вузькій смузі фронту.
В авангарді йшла інженерна техніка з мінними зачистками. Саме так українці розпочали свій контрнаступ. І так само росіяни зазнали серйозних втрат - українські офіційні особи стверджували, що за перші три тижні штурму було вбито понад 4 000 російських військових - перш ніж перейти на десантний підхід, так само як це зробили українці.
На початку жовтня 47-ма бригада, після короткого перепочинку в боях, була ротована і знову перейшла в контрнаступ. Зеленський публічно пообіцяв, що Україна продовжить наступ взимку, коли погода ще більше ускладнить просування вперед.
Однак наприкінці жовтня війська 47-ї раптово перекинули на схід, на захист північного флангу Авдіївки. Разом з ними пішло і західне озброєння бригади - німецькі танки "Леопард" та американські бойові машини "Бредлі".
Передислокація до Авдіївки стала несподіванкою для бригади, але це також стало сигналом, що операція на Запоріжжі заморозилася на переважно фіксованих рубежах. А за їхніми лініями росіяни продовжували будувати оборонні укріплення протягом літа і осені, як свідчать супутникові знімки. Навколо села Романівське, на південний схід від Роботиного, були встановлені протитанкові рови і бетонні піраміди глибиною в три метри, щоб притупити будь-які подальші спроби українських військ просунутися вперед.
1 листопада в інтерв'ю виданню "Економіст" Залужний визнав те, що раніше було неможливим - війна зайшла в "глухий кут".
"Швидше за все, - сказав він, - глибокого і красивого прориву не буде".
Поставити свічку біля Національного музею Голодомору-геноциду в Києві 25 листопада прибув головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. Голодомор був спричиненим людиною голодомором внаслідок радянської політики Йосипа Сталіна на початку 1930-х років. Ілюстрація Емілі Сабенс; Олег Петрасюк/EPA-EFE/Shutterstock; iStock через газету Дейком.
