У переговорах про війну дедалі частіше звучить слово «березень» — як дата, що нібито має стати фінішем. Та поки дипломати рахують календар, країна рахує години електрики й ризики для фронту: мирні переговори йдуть паралельно з ударами по тилу.
За даними Reuters, американські та українські перемовники обговорювали амбітну мету — мирна угода вже в березні, а потім референдум і вибори в Україні майже «в одному пакеті». Серед варіантів звучав і травень, але навіть учасники процесу називали темп нереалістичним.
США, за словами джерел, підштовхують до швидкого голосування, пояснюючи це внутрішнім графіком: ближче до листопадових проміжних виборів у Конгресі увага Білого дому розчинятиметься у внутрішній політиці. Переговори велися командою Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера.
За підрахунками редакції Дейком, «березневий дедлайн» радше політичний маркер для Вашингтона, ніж технічний план для Києва. Бо коли мирна угода прив’язується до швидких процедур, референдум стає не гарантією легітимності, а джерелом додаткових розломів у суспільстві.
Юридична рамка жорстка: під час воєнного стану загальнонаціональні вибори й референдум прямо заборонені, тож потрібні зміни до законодавства. А виборча адміністрація, за оцінками, закладала близько шести місяців на організацію голосування в нинішніх умовах.
Окремо стоїть вимога безпеки: Київ наполягає на припиненні вогню на весь період кампанії, аби зберегти довіру до процедури. Сумнів — у практиці Москви дотримуватися пауз, яку українська сторона вважає системно порушуваною.
Технічна сторона теж «не стискається»: реєстри виборців, мільйони внутрішньо переміщених, військові на фронті, українці за кордоном, доступність дільниць після обстрілів. Якщо ці деталі не вирішити, вибори в Україні стануть не актом єдності, а полем для взаємних звинувачень.
Політично Банкова демонструє обережну відкритість до ранніх виборів, але без ілюзій щодо ціни. Reuters пише, що Зеленський, за оцінками співрозмовників, вважає свої шанси високими, проте «швидкі вибори» у війні завжди провокують боротьбу за правила.
З російського боку переговори виглядають інакше: делегація, за описом джерел, зосереджена на військових питаннях і пов’язана з ГРУ. Додаткову напругу додав замах у Москві на генерал-лейтенанта Володимира Алексєєва, після чого Сергій Лавров публічно звинувачував Україну, а Київ заперечив причетність.
На цьому тлі обмін полоненими — 314 людей, про який повідомлялося після раунду в Абу-Дабі, — виглядає як єдиний вимірюваний результат. Він важливий гуманітарно, але не знімає головних вузлів: території, гарантії безпеки, контроль над критичною інфраструктурою.
Найважчий вузол — Донбас і територіальні поступки. Росія, за даними Reuters, вимагає контроль над усім регіоном, хоча Україна ще утримує понад 5 000 км². У Києві це називають неприйнятним, хоча не відкидають «креативні» моделі на кшталт демілітаризованих зон.
Другий «камінь спотикання» — Запорізька АЕС. У переговорах фігурували ідеї контролю станції з боку США з постачанням електрики обом сторонам, але Москва, за словами джерел, наполягає на власному контролі й пропонує Україні «дешеве світло», що Київ відкидає.
Раніше «Дейком» детально розбирав, чому контроль над ЗАЕС став тестом на реальні наміри сторін і чому відмова Москви від американського управління звужує простір для компромісу.
Третій фактор тиску — енергетичний. Уже 7 лютого Зеленський повідомляв про понад 400 дронів і близько 40 ракет по енергосистемі: мережі, генерація, підстанції. Це робить «холод» частиною переговорної математики й підриває довіру до будь-яких графіків голосування.
Вашингтонська поспішність має зрозумілу логіку, але ризик очевидний: коли дедлайн підміняє зміст, форму намагаються використати як важіль. У такій конструкції референдум може перетворитися на «прикриття» для неузгоджених рішень, а не на справжній суспільний мандат.
Українська позиція, за описом Reuters, прив’язує будь-які домовленості до гарантій безпеки від США та партнерів. Без них припинення вогню сприйматиметься як пауза для перегрупування Росії, а не як старт стабільного миру — і це аргумент, який важко ігнорувати.
Парадокс у тому, що одночасні вибори й референдум можуть знизити напругу «хто підписав», але підвищити ставку «хто винен». У разі суперечливих пунктів мирна угода ризикує бути відкинутою виборцями, а країна отримає політичну кризу вже під час війни.
Соціологічне тло теж не про «легкі рішення»: Reuters зазначає, що більшість українців виступає проти поступок територіями навіть в обмін на західні гарантії безпеки, хоча розрив у відповідях дещо звузився. Росія нині окуповує близько 20% території України, а її просування з початку 2023 року оцінюють як обмежене.
Тому найімовірніше, «березень» перетвориться на етап звірки позицій, а не на фініш. Травень — теж виглядає надто щільним через право і логістику. Реалістичнішим індикатором стане не дата, а наявність механізму безпеки, який витримає перші ж порушення.
Слід дивитися на кілька маркерів: чи з’являться параметри припинення вогню, які можна верифікувати; чи просунеться дискусія про гарантії безпеки; чи знайдеться технічне рішення для Запорізької АЕС; чи будуть повторювані обміни полоненими як сигнал керованості процесу.
Два дні тому «Дейком» писав, що обмін 314 полонених після Абу-Дабі не означає «великої угоди», але показує, що переговорний канал не зруйнований.
Уявімо робочий день секретаря дільниці у прифронтовому місті: списки оновлюються, сирени не стихають, генератор гуде в коридорі школи. Саме в таких деталях видно, чому «швидкі вибори» не дорівнюють «чесні вибори», а легітимність не купується дедлайном.
Отже, американська спроба пришвидшити мирні переговори через календар виборів — це ставка на політичну мобілізацію, але її межа проходить там, де починаються безпека, право і довіра. У цій війні швидкість — важлива, та вирішальною лишається стійкість.
