Дострокові вибори в Данії не дали країні простого політичного фіналу. Соціал-демократи Метте Фредеріксен знову стали найбільшою партією, але результат виявився замалим для комфортного третього терміну, а новий уряд Данії тепер залежить від виснажливих коаліційних переговорів.
За попереднім перерахунком Danmarks Statistik, Соціал-демократи отримали 21,8% голосів і 38 мандатів. Другим фінішував SF із 20 місцями, Venstre здобула 18, Liberal Alliance і Dansk Folkeparti — по 16, а партія Moderaterne Ларса Льокке Расмуссена — 14. Явка склала майже 84%.
Але арифметика парламенту Данії виявилася для Фредеріксен гіршою, ніж сам факт першого місця. Лівий “червоний блок” отримав 84 місця, правий “синій блок” — 77, тоді як для більшості у Фолькетингу потрібно 90. Саме тому вибори перетворилися не на перемогу, а на затяжний торг за владу.
За оцінкою Дейком, головний підсумок цих виборів у Данії полягає в тому, що країна не відмовилася від Метте Фредеріксен, але й не дала їй мандата на просте продовження курсу. Виборець підтвердив попит на стабільність, водночас жорстко обмеживши політичну монополію прем’єрки.
Це особливо помітно на тлі історичного масштабу втрат. AP і Guardian зазначають, що 21,9% для соціал-демократів — найгірший результат партії за понад століття, попри збереження статусу найбільшої сили. Тобто Метте Фредеріксен виграла формально, але ослабла стратегічно.
Кампанія показала ще одну важливу річ: гучний конфлікт навколо Гренландії і тиск з боку Дональда Трампа не стали вирішальним фактором голосування. Хоча Фредеріксен отримала міжнародні бали за жорстку позицію щодо суверенітету королівства Данія, усередині країни виборці більше дивилися на вартість життя, пенсії, податки і регулювання.
Саме в цьому і проявився парадокс цих дострокових виборів. Прем’єрка розраховувала, що зовнішньополітична криза конвертується у внутрішній політичний бонус, але “ефект Гренландії” виявився обмеженим. Данці сприйняли її як сильну кризову лідерку, проте голосували переважно за щоденну економіку, а не за дипломатичний стиль.
Другий великий висновок — подальша фрагментація політичного поля. Офіційний результат показує, що мандати розподілилися між великою кількістю партій, а помітні позиції зберегли й посилили як центристи, так і сили з чіткішим ідеологічним профілем. Це робить будь-яку коаліцію в Данії повільнішою, дорожчою й конфліктнішою за змістом.
На цьому тлі ключовою фігурою став Ларс Льокке Расмуссен. Його Moderaterne з 14 мандатами опинилися між блоками і фактично отримали роль kingmaker. Сам Расмуссен уже закликав суперників “спуститися з дерев” і рухатися до центру, тобто до нової компромісної конструкції влади.
Для Фредеріксен це означає, що шлях до третього терміну лежить не через тріумф, а через поступки. Водночас Venstre на чолі з Трульсом Лундом Поульсеном уже дала зрозуміти, що не хоче просто відтворити попередню модель співпраці із соціал-демократами. Отже, стара урядова формула більше не працює автоматично.
Не менш показово, що король доручив саме Фредеріксен очолити переговори про формування нового кабінету. Це підтверджує її статус стартової фігури процесу, але не гарантує фінального успіху. Навпаки, Guardian пише про потенційно довгі й складні коаліційні переговори, які можуть тривати тижнями.
У змістовному сенсі нова коаліція в Данії обертатиметься навколо кількох болючих тем: податок на багатство, добробут і соціальна модель, аграрне регулювання, імміграція, оборона та баланс між “зеленою” політикою і конкурентоспроможністю. Чим ширша коаліція, тим більша ймовірність, що уряд буде стабільним арифметично, але слабшим політично.
Для Європи ці вибори важливі ще й тому, що Данія залишається державою ЄС і НАТО, яка стоїть на жорстких позиціях щодо безпеки, підтримки України та захисту арктичного простору. Тому питання не лише в тому, хто сяде в прем’єрське крісло, а й у тому, наскільки швидко Копенгаген поверне собі повноцінну керованість.
У підсумку вибори в Данії стали голосуванням не за різкий розворот, а за складніше обмеження влади. Метте Фредеріксен лишається головною політичною фігурою країни, але тепер їй доведеться доводити право на третій термін не виборчим результатом, а мистецтвом коаліції. І саме в цьому — справжній зміст нинішнього данського сюжету.
