Венесуела знову стоїть на історичному зламі. Після раптового усунення Ніколаса Мадуро та його екстрадиції до США країну очолила людина, яка ще десять років тому втілювала найжорсткіше антизахідне крило режиму. Делсі Родрігес — фігура парадоксальна: донька марксистського партизана, випускниця Сорбонни, багаторічна соратниця Мадуро й водночас архітекторка економічного розвороту, без якого Венесуела могла просто не вижити.
Її сходження на вершину влади стало можливим лише після того, як з політичної сцени було прибрано Мадуро — символ епохи ідеологічної замкненості, економічного колапсу й персоналізованої диктатури. Але саме Родрігес багато років була частиною цієї системи, її голосом і «обличчям» назовні.
Провокаторка революції
У 2014 році, коли Венесуелу стрясали масові протести, Делсі Родрігес, тодішня міністерка закордонних справ, зібрала іноземних дипломатів у Каракасі. За спогадами очевидців, вона не вела переговори — вона кричала. Звинувачувала США та ЄС у «підриві суверенітету», називала вбитих протестувальників «терористами» і демонстративно ламала дипломатичні норми.
Цей стиль ідеально вписувався в логіку боліваріанського режиму: агресія як форма легітимності. Родрігес швидко довела, що здатна виконувати роль «ідеологічного щита» влади — різко, без компромісів, публічно. Санкції все одно були запроваджені, але всередині системи її позиції лише зміцніли.
Протестувальник кидає коктейль Молотова під час зіткнень із силами безпеки в Каракасі у 2014 році — Мерідіт Когут
Походження як політичний капітал
Її біографія — частина міфології венесуельської революції. Батько, Хорхе Антоніо Родрігес, був лідером ліворадикального підпілля, причетного до викрадення американського бізнесмена Вільяма Нігауза. У 1976 році він загинув у в’язниці після катувань, ставши «мучеником революції».
Для Делсі Родрігес це означало подвійний спадок: символічний капітал у лівих колах і водночас довгу ізоляцію від традиційної політичної еліти Венесуели, яка до Чавеса була відносно поміркованою. Саме тому її кар’єра стала можливою лише після приходу до влади Уго Чавес, який відкрив двері для «дітей революції».
На відміну від багатьох соратників Чавеса й Мадуро, Родрігес отримала західну освіту. Вона закінчила Центральний університет Венесуели, навчалася трудовому праву в Сорбонні, а згодом — політиці в Лондоні. Вільне володіння англійською та французькою мовами зробило її унікальною фігурою в уряді, де більшість чиновників ніколи не виходили за межі іспаномовного світу.
Ця подвійність — революційне походження і західна соціалізація — згодом стане ключем до її політичної еволюції.
Тінь Мадуро і реальна влада
Після смерті Чавеса у 2013 році Родрігес швидко інтегрувалася в нову вертикаль влади, вибудувану Ніколас Мадуро. Її брат, Хорхе Родрігес, став одним із головних політичних менеджерів режиму, а сама Делсі посідала дедалі впливовіші посади.
Публічно вона залишалася вірною антиамериканській лінії. Ще восени 2025 року вона звинувачувала Пентагон у спробах «заволодіти венесуельською нафтою» і прямо говорила про «зміну режиму». Але за лаштунками її роль була іншою.
З паном Мадуро в Каракасі у 2017 році — Роналду Шемідт/Agency France-Presse — Getty Images
Економічний поворот
Саме Родрігес очолила спробу врятувати економіку після гіперінфляції, дефіциту їжі та колапсу державних фінансів. Вона привела групу економістів із Латинської Америки, зокрема радників, пов’язаних із колишнім президентом Еквадору Рафаелем Корреа, і дала їм простір для дій.
За попереднім аналізом Дейком, цей період став тихою революцією: держава почала згортати жорсткий контроль, допустила приховану приватизацію, передала іноземним компаніям управління нафтовими, цементними й гірничими активами. Формально соціалістична модель зберігалася, але де-факто Венесуела переходила до гібридної економіки виживання.
Результат був відчутним: гіперінфляцію зупинили, у великих містах з’явилися товари, економіка почала зростати з дуже низької бази. Ці успіхи зробили Родрігес незамінною.
Від ідеолога до технократки
До моменту арешту Мадуро майже всі економічні повноваження були зосереджені в її руках. Вона одночасно була віцепрезиденткою, міністеркою фінансів і міністеркою нафти. Це безпрецедентна концентрація влади навіть за мірками венесуельського режиму.
Її стиль різко відрізнявся від попередника. Замість емоційних промов — сухі цифри. Замість «народної» риторики — складні терміни й апеляції до макроекономіки. Саме ця трансформація зробила її прийнятною для Вашингтона.
Пані Родрігес виступила перед Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 2019 році — Бріттані Ньюман
Орбіта Трампа
Після захоплення Мадуро американськими силами Родрігес зробила те, що ще рік тому здавалося немислимим: заявила про готовність відновити дипломатичні відносини зі США та направити делегацію до Вашингтона. Американські дипломати вперше за сім років прибули до Каракаса для оцінки можливого відновлення роботи посольства.
Президент США Дональд Трамп відкрито говорить про намір «керувати Венесуелою» протягом перехідного періоду. Для Родрігес це означає балансування на межі: з одного боку — американські вимоги щодо доступу до нафтових ресурсів, з іншого — внутрішня еліта, вихована на ненависті до «янкі».
Внутрішні ризики
Її позиція всередині країни не є беззаперечною. Частина старої гвардії сприймає її як надто «гнучку», майже зрадницю ідеалів. Інші бояться її стилю управління: Родрігес відома як мікроменеджерка, яка прагне контролювати кожен документ і кожне рішення.
Водночас суспільство виснажене кризою. Для багатьох венесуельців ідеологія втратила сенс — важливі лише стабільність, робота і їжа. Саме тут Родрігес має шанс: вона може стати не «революційною героїнею», а менеджеркою виходу з катастрофи.
З Сергієм Лавровим, міністром закордонних справ Росії, у Москві у 2019 році — Максим Шеметов/Reuters
Релігія, розкіш і суперечності
Її особисте життя також контрастне. Вона не одружена, не має дітей, любить брендовий одяг і високу кухню, але водночас є послідовницею індійського гуру Сатья Саї Баби, якого вшановували і Мадуро з дружиною. Ця суміш аскетичних і елітарних рис лише підкреслює складність її образу.
Що далі
На горизонті — найважче випробування. Родрігес має провести Венесуелу через перехідний період, не спровокувавши внутрішній вибух і не перетворивши країну на відкритий протекторат США. Її успіх залежатиме від того, чи зможе вона конвертувати економічний прагматизм у політичну легітимність.
За оцінкою Дейком, Делсі Родрігес — не випадкова фігура і не тимчасова маріонетка. Вона є продуктом системи, яка сама себе з’їла, але водночас — її потенційним реформатором. Чи стане вона містком між революційним минулим і постідеологічним майбутнім Венесуели, чи лише зручним інструментом у руках Трампа — це питання, відповідь на яке визначить долю країни на роки вперед.
Одне вже зрозуміло: шлях від доньки партизана до переговорниці з Білим домом — це не зрада і не диво. Це логіка виживання в державі, де ідеологія програла економіці, а гасла — цифрам.
Пані Родрігес, тодішня міністр закордонних справ Венесуели, під час відвідування статуї Сімона Болівара, героя незалежності Венесуели, у Нью-Делі у 2016 році — Церинг Топгʼял
