Україна й ЄС: зірвана дата, що мала стати історичною
18 липня 2025 року могло увійти в історію України як день початку нового, більш глибокого етапу інтеграції з Європейським Союзом. За попередніми планами, саме цього дня мав бути відкритий перший переговорний кластер – символічний і практичний крок на шляху до повноцінного членства. Для українців це означало б не лише чергову дипломатичну перемогу, а й визнання результатів реформ, змін у державному управлінні, боротьби з корупцією.
Попри складні політичні умови, попри саботаж деяких держав ЄС, у Брюсселі була знайдена юридична формула, що дозволяла обійти формальне блокування. Йдеться про нестандартну, але законну схему, за якої Єврокомісія могла б розпочати технічні переговори з Україною без голосування всіх країн-членів. Це мало б стати новою моделлю ухвалення рішень у сфері розширення Євросоюзу.
Однак заплановане не стало дійсністю. Данія, яка головує у Раді ЄС, так і не внесла питання про відкриття кластерів до порядку денного засідання 18 липня. Рішення, яке здавалося вже прийнятим, зупинилось у кілька кроків від фінішу. Причини – глибші, ніж здається на перший погляд.
Право без голосування: механізм, що міг працювати
Після початку переговорів про членство України в ЄС у 2023 році, Єврокомісія отримала офіційний мандат на проведення технічних кроків, зокрема – відкриття переговорних кластерів. В установчих документах ЄС не міститься вимоги одностайності щодо цих дій. Тож на формальному рівні Комісія могла втілити відкриття з власної ініціативи.
Ініціатива була погоджена між кількома структурами: Єврокомісією, Європейською радою та низкою країн, зокрема Данією. Обговорення почалося у Гаазі під час саміту НАТО, а фінальний етап переговорів відбувся у Римі 10 липня. Оптимізм підкріплювала і публічна впевненість комісарки Марти Кос у тому, що всі глави переговорів з Україною будуть відкриті.
На цьому тлі несподіване гальмування викликало подив. Розуміння того, що технічні кроки можуть бути заблоковані через політичні побоювання, поставило під сумнів саму гнучкість системи ухвалення рішень у ЄС.
Зовнішній прорив і внутрішній саботаж
Поки Брюссель готував технічне рішення, у Києві стали відбуватись події, які викликали тривогу серед європейських партнерів. Йдеться, зокрема, про ситуацію довкола Бюро економічної безпеки: уряд відхилив кандидата, обраного прозоро за участі міжнародних партнерів. Це було сприйнято як пряме порушення зобов’язань.
Ще більший резонанс викликали обшуки у голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна. Проведені без санкції суду, вони стали сигналом, що незалежність антикорупційних органів опинилась під загрозою. Для ЄС, який вимагає не лише риторики, а й системних дій у сфері реформ, такі кроки викликають питання про справжні наміри української влади.
Накладання цих подій на фон оптимістичних переговорів з Брюсселем створило дисонанс, що й міг стати однією з причин призупинення рішення. Технічна можливість відкриття кластерів залишалась, але політична довіра – похитнулась.
Данія і мовчазна блокада: хто не сказав "так"?
Офіційно жодна країна не наклала вето на відкриття кластерів. Водночас, кілька джерел вказують на внутрішньоєвропейські побоювання. Головна з них – ризик, що деякі держави можуть публічно оспорити рішення, ухвалене без голосування.
У цій ситуації саме Данія, яка виконує роль модератора у Раді ЄС, вирішила не вносити це питання до порядку денного. Її рішення стало ключовим гальмом, адже саме вона мала право формувати денний порядок.
Таким чином, замість реального відкриття першого кластеру 18 липня, ЄС зупинився на межі символічного жесту. Рішення було відкладено щонайменше до вересня, попри те, що юридичних перепон не існувало.
Євроінтеграція в тіні українських відставок
Ситуацію ускладнила ще одна політична подія – відставка віцепрем’єрки з питань євроінтеграції Ольги Стефанішиної. У своєму останньому інтерв’ю на посаді вона підтвердила існування плану відкриття кластеру 18 липня, а також натякнула, що її звільнення стало наслідком зриву цього рішення.
Це припущення, однак, не знайшло повного підтвердження. Джерела в Єврокомісії запевняли, що станом на 14 липня, тобто ще після оголошення про зміну віцепрем’єра, переговорний процес йшов у позитивному напрямку. Тобто рішення про перенесення було ухвалене вже після внутрішньої зміни в уряді.
Проте сама відставка, її тональність і контекст створили враження політичної дестабілізації. ЄС, чутливий до сигналів нестабільності, міг сприйняти це як ще один аргумент на користь обережності.
Висновок: перемога, відкладена на осінь?
Станом на кінець липня ситуація виглядає неоднозначно. З одного боку, юридичні механізми для просування України до членства в ЄС залишаються чинними. З іншого – політична вага рішень, символіка кроків і тональність взаємодії набувають дедалі більшого значення.
Відкладення відкриття переговорного кластера – це не поразка, але й не перемога. Це момент паузи, який може бути використаний або для подальшого зміцнення довіри між Україною та ЄС, або навпаки – для накопичення розчарування.
Україна вже довела, що може бути гідним партнером. Проте тепер кожен її крок, кожне кадрове рішення, кожен жест всередині країни розглядається через призму європейських очікувань. І якщо вересень має стати новим шансом, то це буде шанс, який не пробачає повторних помилок.
